Урок 11 Об'єднання Італії

Очікувані результати: Мета: На основі аналізу подій 60-70 рр. ХІХ ст. в Італії виявити особливості об'єднавчих процесів та їх наслідки; Розвивати уміння простежувати причинно-наслідкові зв'язки, користуватися історичною картою як джерелом інформації, давати характеристику історичних осіб, порівнювати інформацію, отриману з різних джерел; Розвивати усвідомлення справедливого характеру боротьби народів за національне визволення та возз'єднання. Очікувані результати: Після цього уроку учні зможуть: Встановлювати хронологічну послідовність подій; Показувати на карті італійські держави; Називати райони, охоплені повстаннями з вимогами об'єднання Італії; Харакктеризувати процес та наслідки політичного об'єднання Італії; Давати характеристику визначним особистостям цього періоду.

План уроку: Політична роздробленість Італії. Піднесення П’ємонту. Два напрями боротьби за об'єднання Італії. На шляху об'єднання Італії. Утворення Італійського королівства. Завершення об'єднання Італії.

У Римі з 1849 р. перебував французький гарнізон Ломбардо-Венеціанська область управлялася Габсбургами У П'Ємонті правив корольВіктор-Еммануїл ІІ. Після революції він зберіг триколірний національний прапор і конституційний лад. Дрібні герцогства - Модена, Парма й Тоскана - перебували під австрійським впливом. Після поразки революції (1848 - 1849 р.) Італія залишилася роздробленою На півдні, у Королівстві Обох Сицилий правив Фердинанд ІІ

Терміни: Історичні діячі: Основні події: Політична роздробленість Рісоджіменто Сепаратне перемир'я Конституційна монархія Історичні діячі: Дж. Гарібальді Д. Мадзіні Віктор-Емануїл ІІ К. Кавур Основні події: 1859 – франко-італо-австрійська війна 1860 – похід «тисячі» Дж. Гарібальді 1861 – утворення Італійського королівства 1866 – поразка Австрії в австро-пруссько-італійській війні 1870 – здобуття Рима королівськими військами, об'єднання Італії 1871 – поразка Франції у франко-прусської війні, остаточне об'єднання Італії

Політичне і економічне становище Італії Більша частина країни перебувала під владою австрійських Габсбургів; Політично роздроблена – 8 держав: П'ємонт, Ломбардо-Венеція, Папська держава, Тоскана, Парма, Модена, Лука, Неаполітанське королівство. Збереження у П'ємонті конституційного ладу у формі обмеженої монархії; Сильна влада Папи Римського; 50-ті роки ХІХ ст. - процес капіталізації економіки; Прихід до влади в П'ємонті глави поміркованих лібералів графа Камілло Кавура, який розпочав боротьбу за об'єднання Італії під проводом короля Сардинії.

Напрямки боротьби за обєднання Італії Республікансько-демократичний Керівник: Дж. Мадзіні Методи: підпільна боротьба (терор,повстання, змови) Мета: об'єднання знизу РЕВОЛЮЦІЯ Помірковано-ліберальний Керівник: К. Кавур Методи: війни, дипломатичні зусилля Мета: об'єднання «зверху»

До 1859 р. в Італії було побудовано більше 1700 км залізниць Після кризи (1847 - 1848 рр.) розгорталося велике виробництво, будувалися нові фабрики й заводи. До 1859 р. в Італії було побудовано більше 1700 км залізниць

Роздробленість Італії помітно стримувала розвиток її економіки.

У 1852 р. завдання об'єднання Італії взяв на себе П‘ємонт.

Сардинским прем'єр-міністром став Камілло-Бензо Кавур.

Він уклав з Англією й Францією фрітредерскі договори, що ще більше прискорило промисловий переворот в Італії.

Кавур прагнув приєднати до П‘ємонту Ломбардо-Венеціанську область і герцогства Центральної Італії.

Для витиснення австрійців з Італії Кавур вирішив заручатися підтримкою Франції.

У 1858 р., у Пломб’єрі, відбулося таємне побачення Кавура з Наполеоном ІІІ. Наполеон ІІІ обіцяв П‘ємонту допомогу у війні з Австрією.

Війна почалася наприкінці квітня 1859 р.

Австрія розраховувала розправитися з армією Еммануїла ІІ до появи французьких військ у долині р. По.

Завдяки розвитку транспорту, французькі війська виявилися в Італії вже через кілька днів після початку війни.

Франко-сардинські війська заволоділи Ломбардією й продовжили рух по долині р. По. 4 червня 1859 р. австрійська армія була розбита біля Мадженто.

24 червня австрійська армія була розбита в битві під Сольферино. Франко-сардинські війська заволоділи Ломбардією й продовжили рух по долині р. По.

? Перемога над Австрією була вже близькою, але 11 серпня 1859 р., після особистого побачення Наполеона ІІІ з австрійським імператором Францем-Йосифом у м. Віллафранке, було укладене перемир'я з Австрією, а потім і мирний договір ?

З кількох причин Наполеон ІІІ не хотів доводити війну до кінця - він не переслідував мети об'єднання Італії. Навпаки, сильна Італія могла тільки перешкодити Франції. Крім того, в Італії піднімався на боротьбу народ, і цього теж побоювався французький імператор.

Загальнонародним голосуванням були вибрані національні збори, які ухвалили приєднати Модену, Парму й Тоскану до П'Ємонту. У Модені, Пармі й Тоскані герцоги не змогли затвердитися на своїх престолах. Незабаром до них приєдналася й папська Романья.

У квітні 1860 р. спалахнуло повстання в Палермо, на півдні Італії У квітні 1860 р. спалахнуло повстання в Палермо, на півдні Італії. Мадзіні послав повсталим підкріплення на чолі з Гарібальді. До загону Гарібальді стали приєднуватися селяни.

Таке зімкнення сил дозволило йому розбити королівські війська в битві під Калатафімі 15 травня 1860 р. 7 вересня Гарібальді врочисто вступив у Неаполь, столицю Королівства Обох Сіцілій. Франциск ІІ утік.

Після таких перемог уряд Кавура перестав підтримувати Гарібальді й перекинув війська до кордону Королівства Обох Сіцілій.

15 жовтня 1860 р. 20 - тисячний загін Пьемонтскої армії вступив у Неаполітанське королівство. Гарібальді не став чинити опір і віддав владу королеві Вікторові-Еммануїлові.

Після цього було організовано народне голосування, і Південь Італії також був приєднаний до П'Ємонту.

Король мав значну виконавчу владу й міг розпускати парламент за своїм розсудом. Уряд єдиного Італійського королівства очолили ліберали - прихильники Кавура.

Для всієї Італії була уведена нова конституція, за зразком П'емонтскої конституції 1848 р. Установлювалася двопалатна парламентська система.

Залишилися неприєднаними Римська й Венеціанська області. Венецію контролювали австрійці, а Рим - французи.

У 1866 р. уряд Віктора-Еммануїла ІІ уклав договір із Прусією й взяв участь у війні з Австрією.

Італійські війська понесли важкі поразки від австрійців, але Австрія була розбита пруською армією.

а потім увійшла до складу Італійського королівства. Відповідно до Празького мирного договору, Венеціанська область була спочатку передана Наполеонові ІІІ, а потім увійшла до складу Італійського королівства.

Захопити Рим спробував Гарібальді. Улітку 1862 р. він висадився в Сицилії й переправився в Калабрию. Але в битві з королівськими військами в Аспромонте 29 серпня 1862 р. він був важко поранений і взятий у полон.

В 1867 р. загін Гарібальді почав ще одну спробу вторгнутися в Рим, але був зустрінутий французькими військами .

Рим удалося захопити лише восени 1870 р Рим удалося захопити лише восени 1870 р., у зв'язку з поразкою Франції у війні із Пруссією. 1870

20 вересня 1870 р. війська Віктора-Еммануїла зайняли Рим.

Рим був оголошений столицею Італійського королівства.

Папа римський зберіг владу лише у Ватикані.

Історичнне значення І Т А Л І Я