Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ! ( 3 квітня – 95 років від дня народження Олеся Гончара, письменника, літературного критика, громадського діяча) Ще квіттям зійду я В полях України, Ще вам провіщатиму Радості день. Краю коханий, Люди кохані! Добра вам молитиму, Сонця й пісень. Олесь Гончар

Життя і творчість Олеся Гончара. Життя і творчість Олеся Гончара. Літературна спадщина. Літературна спадщина. Літературознавчі матеріали. Літературознавчі матеріали. Корисні інтернет- посилання. Корисні інтернет- посилання.

Твори Олеся Гончара відомі далеко за межами України, їх перекладено більш як 40 мовами світу, багато разів вони перевидавалися, завойовували широке коло шанувальників. А почався його довгий життєвий шлях в селі Ломівка, що знаходилася в передмісті теперішнього Дніпропетровська, а колишнього Катеринослава. Народився Олесь Гончар 3 квітня 1918 р. у робітничій родині. В три роки він залишився сиротою, тому виховували його бабуся з дідусем у слободі Сухій на Полтавщині.. Бабуся замінила майбутньому письменнику матір. Олесь Терентійович згодом зізнається: “…без неї, певно, я не став би письменником”. Його дитячу уяву полонили “її пристрасні розповіді – поетичні видіння набожної жінки. Вона була весела, любила пожартувати, погуляти на чиємусь весіллі – на таких святах вона була бажаною гостею, її вплив на мій розвиток був величезний, і потім, у найважчі хвилини життя, я згадував її. На фронті інколи здавалося – майже забобонно, що це вона своїми благаннями відводить от тебе пулю.” Отже, перші уроки дала йому неписьменна селянка, і були то уроки добра й краси, чесності й душевного максималізму. Над усе мріяла вона, щоб хоч онук вивчився і став великим чоловіком. Адже змалечку жадібно тягнувся до книжки. Семирічку хлопець закінчував у сусідньому селі. Наполегливо пробивав собі шлях до освіти. Спочатку був Харківський технікум журналістики. Студентський гуртожиток, літературний гурток, навіть пробував потрапити до студії при Будинку письменників ім. В. Блакитного. А насампередбагато працює над собою, пробує себе в різних жанрах. Досить активно почав друкуватися в 1937р. в “Літературній газеті”,”Комсомольці України”, “Молодому більшовикові”…

У 1938 році Олесь вступає до Харківського університету. Університет на цілих три роки став рідною домівкою. А потім була війна. Перше бойове загартування сержант-мінометник Олесь Гончар одержав у боях за Київ. Там уперше було його і поранено в липні 1941р. Вдруге – восени між Полтавою і Харковом. Так і пройшов він із гвинтівкою в руці дорогами війни аж до Праги. Мав бойові нагороди – три медалі “За відвагу”, ордени “Слави” і “Червоної зірки”, медаль “За оборону Киева”. Тоді писалися вірші, їх охоче друкувала фронтова преса, бо були в них думки й переживання звичайного солдата. Лише через 40 років Олесь Гончар укладе окрему їх книжку під назвою “Фронтові поезії”(1985). Тими ж дорогами війни проніс і заповітну мрію – якщо лишиться живим, написати про своїх бойових побратимів. І ось війна закінчилася. На серці була водночас “гіркота втрат і хміль перемоги”, нові сподівання. Навчання завершує ближче до рідної домівки, в Дніпропетровському університеті, там же спочатку і залишився асистентом на кафедрі. Невдовзі вступає до аспірантури при інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР. Кортіло скоріше взятися за перо: почуття, пережиті на війні, побачене там переповнювало душу. Сторінка за сторінкою пишеться перша велика річ – майбутній роман “ Прапороносці”. У 1946р. в журналі “Україна” друкується романтичне оповідання О.Гончара “Модри Камень”.Тогочасна критика перекреслює його за так звану тематичну недалекоглядність і фальш (кохання радянського солдата до дівчини-іноземки).

Автора “проробляють” на зборах, йому загрожує виключення з університету, від нього зрадливо відвертаються однокурсники, за винятком кількох. Була серед них одна дівчина, яка згодом стане йому дружиною, народить сина і доньку. Автора “проробляють” на зборах, йому загрожує виключення з університету, від нього зрадливо відвертаються однокурсники, за винятком кількох. Була серед них одна дівчина, яка згодом стане йому дружиною, народить сина і доньку. А “Прапороносці” все ж пишуться по-маленьку. Окремими частинами з’являються у рр. В журналі “Вітчизна”. До автора приходять справжнє визнання і слава, його приймають до Спілки письменників. В 1948 і 1949рр. присуджується аж дві Державні премії (Сталінські). В 1947 р. з’являється повість “Земля гуде”, 1949 р. – збірка “Новели”.У 50-х рр. автор завершить і опублікує повісті “Микита Братусь”, “Щоб світився вогник”, дилогію про громадянську війну на Україні “Таврія”(1952) і “Перекоп”(1957). Найпліднішими для Олеся Гончара як митця були 60-ті рр., позначені хрущовською “відлигою” в суспільстві. У 1960р. з’являється роман “Людина і зброя”, удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка; 1963р. – роман у новелах “Тронка”, за який 1964р. йому присуджується Ленінська премія. У 1968р. з’явився його славозвісний “багатостраждальний” роман “Собор”. Твір цей мало не скинув із п’єдесталу визнаного вже владою класика “соціалістичного реалізму”. Автора “ретельно” розкритиковано, а “Собор” на двадцять років став забороненим, викликаючи цим ще більший читацький інтерес. Для самого письменника то була болюча рана, яка довго не загоювалася, і водночас найбільша його гордість.

Відразу ж після критики, щоб урятувати своє високе становище, Олесь Гончар змушений був “виправлятися”.Відтак з’явилися два романи “Циклон” (1970), “Берег любові” (1976), повість “Бригантина” (1973). Виступав Олесь Гончар і як літературознавець, культуролог, критик. Йому належать книги статей “Наше письменство”(1972), “Письменницькі роздуми”(1980), “Чим живемо”(1991). Нагород і посад йому не бракувало: академік АН УРСР, Герой соціалістичної праці, голова Українського республіканського комітету захисту миру і член Всесвітньої Ради Миру, лауреат багатьох державних премій. Усі дванадцять років ( ), коли він очолював Спілку письменників, як тільки міг намагався вберегти рідну мову, літературу, мистецтво від зруйнування і знищення. У 60-х рр., за хрущовської “відлиги”, під його егідою багатьох письменників було реабілітовано. Він завжди захищав переслідуваних владою побратимів по перу, першим сказав своє вагоме тоді слово про Василя Симоненка, назвавши його “витязем молодої української поезії”, боровся за Ліну Костенко і Григора Тютюнника, В. Земляка та І. Чендея. Відтоді з його іменем тісно пов’язане наше національне відродження. Це він відкрив установчу конференцію Товариства української мови імені Т.Г. Шевченка, Установчий з’їзд Народного руху України, виступав на мітингах і різноманітних демократичних з’їздах за незалежність рідної України. 14 липня 1995 р. перестало битися серце Олеся Терентійовича Гончара.

Гончар О.Т. Людина і зброя: роман; Прапороносці: трилогія/ О.Т. Гончар. – К. : Дніпро, – 719с. Війна – це тяжка праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем, це вони, місяцями сидячи в окопах стримують ворога, це вони гинуть під кулями та бомбами. Колись, у той час, як омріяна Перемога вже була зовсім близько, Олесь Гончар поклявся : “Якщо тільки залишуся живим, я напишу про вас! І письменник дотримав слова. Романи “Людина і зброя”; “Прапороносці” – це вшанування пам’яті загиблих друзів, учорашніх школярів та молодих студентів, які пішли на війну, щоб захистити тих, хто залишився вдома. Гончар О.Т. Таврія. Перекоп/ О.Т. Гончар. – К. : Рад.письменник, – 726с. Події в романі “Таврія” відбуваються влітку 1914 р. Автор змальовує важку долю селян, які змушені податися з рідних полтавських місць на ярмарок батраків у Каховку.Стихійний виступ заробітчан у маєтку Асканія-Нова переростає в організований страйк. Роман-трилогія “Перекоп” – своєрідна епопея громадянської війни на півдні України в т.ч. на Херсонщині, що закінчилися штурмом перекопу в 1920р. Одним із головних героїв роману є народ, охоплені революційним ентузіазмом маси. Саме вони рухають сюжет роману, а штурмом Перекопу дають йому розв’язку. У творі передано історичний колорит, відтворені події тих днів.

Гончар О.Т. Тронка: роман у новелах/ О.Т. Гончар. – К.: Дніпро, – 295с. Свого часу “Тронка” стала новаторським словом в українській літературі. Життя і смерть, війна і мир, радощі і трагедії буття, вірність обов’язку і зрада – усі ці поняття, їх боротьба та взаємодія є і будуть вічними, незалежно від часу. Звичайно про це писали і до Гончара, але в “Тронці”, мабуть, чи не вперше були розкриті глибини людської психології в умовах невпинного прогресу, коли водночас сплітаються минуле, сучасне і майбутнє… Життя і смерть, війна і мир, радощі і трагедії буття, вірність обов’язку і зрада – усі ці поняття, їх боротьба та взаємодія є і будуть вічними, незалежно від часу. Звичайно про це писали і до Гончара, але в “Тронці”, мабуть, чи не вперше були розкриті глибини людської психології в умовах невпинного прогресу, коли водночас сплітаються минуле, сучасне і майбутнє… Гончар О.Т. Циклон: роман/ О.Т. Гончар. – Ужгород: Карпати, – 264с., іл., портр. – ( Б-ка “Карпати”) У романі “Циклон” автор художньо осмислює свої спостереження над психологією творчості, проблемою народного характеру, вічного й нового в ньому. Дві стихії (“воєнний” і “мирний” циклони) дали змогу письменнику виявити на повну міру незламність своїх героїв і піднестись відтак до утвердження романтично загостреної ідеї “незнищенності людини”. Людина, якщо вона зберегла свою сутність, не перестає бути нею навіть на околиці Всесвіту, доводить О. Гончар у романі “Циклон”.

Гончар О.Т.Бригантина: повість /О.Т. Гончар, - К.: Рад. письменник, – 311с. Мабуть немає родини, де б у тій чи іншій мірі не повстала проблема виховання – пресловута проблема батьків та дітей. Кожен намагається вирішити її у свій спосіб – батьки хочуть, щоб діти їх слухали, а діти, звісно, хочуть свободи. Де ж знаходиться ця золота середина? Саме до цієї одвічної теми звертається у своїй повісті “Бригантина” Олесь Гончар. Гончар О.Т. Берег любові: роман/ О.Т. Гончар. – К.: Рад. письменник, – 228с. Дія в романі розгортається на півдні Україні. В центрі розповіді – доля старого майстра вузлов’яза з парусника “Оріон” Андрона Ягнича, його юної племінниці медсестри Інни Ягнич, історія її любові.

Гончар О.Т. Твоя зоря: роман/ О.Т. гончар. – К.6 Дніпро, – 326с. – ( Романи й повісті, №4) Роман О.Гончара про життєві дороги людські, про народні духовні джерела, що живлять нас від дитинства і до сивих літ, про те світле й наснажливе почуття, що звемо його любов’ю до Батьківщини. В центрі твору – образ патріота та інтернаціоналіста, людини з глибоко розвинутим почуттям гідності й честі.

В поданих нижче публікаціях висвітлюється життєвий та творчий шлях письменника, йдеться про вагомий внесок талановитого митця у формування та втілення естетичних ідеалів,відображення подій у вітчизняній та світовій культурі Коваль В. Шляхи прапороносців: повість-есе / В.Коваль. – К.: Рад. Письменник, – 296с. Автор літературно-публіцистичного роздуму висвітлює творчість письменник в контексті світового літературного процесу Про Олеся Гончара: літературно-критичні статті, листи, етюди. – К.: Рад. Письменник, – 429с. До книги ввійшли статті й етюди літераторів України та Росії присвячені життю і творчості О. Гончара, а також листи до письменника і матеріали, в яких йдеться про популярність його творів.

Корисні інтернет-посилання Бібліотека української літератури Бібліотека української літератури Дніпропетровський портал Дніпропетровський портал Краєзнавство Таврії Краєзнавство Таврії

Пам’ятаймо Того, хто над усе любив життя – як Україну з її степами і Дніпром, з її людьми, мовою і піснею, про кого ми можемо сказати сьогодні карбованими рядками його улюбленої Франкової поеми “Мойсей” Все,що мав у житті, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї…