Календарно-обрядові пісні літнього циклу

Літній цикл свят розпочинався в останні дні травня. В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Закінчувався літній цикл днем пророка Іллі (2 серпня), який, за повір'ями, відав громами і блискавками (у народних віруваннях пророк Ілля в процесі християнізації замінив язичницького Перуна). 

Після зелених свят наступала петрівка — пора найдовших у році днів і найкоротших ночей. У цей час дівчата й жінки співали петрівчані пісні, їх іще називали петрівками. У цих піснях оспівувалася благодатна пора — середина літа («А вже петрівка минає, половини літа немає»), пора одцвітання і дозрівання хлібів, коли «ячмінь колос викидає, соловейко голос покидає». У петрівках дівчата просять півнів «не вменшати ночі», бо вони ще не відпочили від роботи, не настоялися з коханим, не виспалися після побачення. Улюблений образ цих пісень — «петрівная зозулька», до якої звертаються: «Не куй так рано у борі, не буди мене молодої». Петрівка

Петрівки ніби продовжують основну тему веснянок — тему кохання — малюють нам щасливі хвилини побачення дівчини й хлопця, їх відверті і пристрасні освідчення, щирі й ніжні почуття, а також очікування заручин і весілля. З другого боку, в петрівках легким сумом бринить тема прощання з дівуванням, з батьківською хатою, материнською ласкою Значну групу петрівок складають жартівливі і сатиричні пісні, в яких одверто насміхаються над лінивими дівчатами і хлопцями, картають недолугих женихів, пихатих багачок. У цих пісеньках називались імена хлопців і дівчат, вартих осуду, а тому були вони особливо в'їдливими і дошкульними. .

Закінчувалась петрівка напередодні Івана Купала, тоді, коли «зозуля в капусту ховається, по борозенках скитається», що передбачало закінчення розваг і початок гарячої трудової пори: Ой коли ми петрівочку дожидали, То ми її русу косу заплітали. Тепер же ми петрівочку проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо

Ще з язичницьких часів до нас дійшло прекрасне свято Івана Купала з його специфічними піснями. Ними й розпочинається літній пісенний цикл.

На дні літнього сонцестояння в українців з прадавніх часів припадали купальські свята та ігрища. Купайло, за язичницькими віруваннями, — Бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі — клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля.

Купальські святкування були пов'язані з танцями і співами й носили оргаїстичний характер. Зародилась ця традиція у ті часи, коли серед хліборобських племен на теренах України панував культ сонця і давніх язичницьких богів Ярила і Даждьбога. Згодом, уже в християнські часи, ці обряди наклалися на святкування великих релігійних свят: різдва Івана Хрестителя й верховних апостолів Петра і Павла.

Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями».

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків, запалювання вогнища, стрибання через нього, прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали) і водіння хороводів навколо неї, запалювання колеса і спалювання солом'яної чоловічої ляльки Купайла. Всі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожінням на вінках, купанням, шлюбною ніччю.

Хлопці з дівчатами, перестрибуючи через багаття, міцно тримаються за руки. Якщо руки не роз'єднаються, значить буде щасливе подружжя. Через вогонь стрибає не тільки молодь, але й чоловіки, й жінки, також через нього переносять дітей. Вогонь не лише очищає душі від гріхів, а й перевіряє на сумісність подружжя. Вважалося, що у цю ніч слід купатися в річці — це найкращий час для здоров'я. Звичаї

Попіл із купальського вогнища беруть для посипання подвір'я та городу, для здоров'я і родючості. Волхвині (відунки) брали його для своїх потреб: лікування хворих, замовляння та чаклування. Християнські священики залякували людей цими чаклунками, тому в писемних джерелах збереглося тільки негативне значення цього давнього звичаю, мовляв «у цей день можна піймати відьму, яка бере попіл з купальського багаття».

Легенда про папороть Папороть цвіте тільки раз на рік - опівночі на Івана Купала. Охороняється нечистою силою. Кому пощастить зірвати квітку, той має підкинути її вгору. Коли квітка упаде на землю, можна сміливо починати копати: під тим місцем буде скарб.

Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною. Що на морі хвиля, а в долині роса. Стороною дощик іде, стороною, Над нашею рожею червоною. Ой на горі жито, а в долині просо, Стороною дощик іде, ще й дрібненький, Та на наш барвінок зелененький. Заплету віночок. Заплету шовковий, На щастя, на долю, На чорні брови. (2) Ой пущу віночок На биструю воду На щастя, на долю, На милого вроду. (2) Ой поплинь, віночку, прудко за водою, На щастя, на долю. Милому зо мною. (2) Після Купала припинялись молодіжні розваги і гуляння, наступала велика і відповідальна пора в житті хлібороба — жнива. Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали, То ми її русу косу заплітали. Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо. Ой мала нічка-петрівочка (Купайлочка) — Не виспалася наша Наталочка. Не виспалася, не нагулялася І з козаченьком не настоялася.

Жниварські чи обжинкові пісні

Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони фактично завершують календарний цикл. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині.

У Жнивних піснях фігурують кілька мотивів — висміювання лінивих косарів чи женців, розкриття важкої фізичної праці під час жнив тощо. Тому вони мають багато спільних ознак із групою жартівливих і танцювальних пісень. Жнивні пісні здебільшого строфічної будови. У них поєнані заспів та приспівні елементи, що нагадують старовинний гуртовий спів.

За обставинами виконання поділяються на три групи: зажинкові, що виконуються під час зажинання першого снопа; жнивні — виконуються найчастіше йдучи в поле, повернення з нього й на перепочинку; обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.

Зажинкові пісні - ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час, пророкують добрий урожай, аби кіп було стільки, що «сивий соколой-ко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний був їх усі зложити, «зозулька ж кує — копойки рахує — не злічить». Мелодика переважно речитативна. .

У власне жниварських піснях величальні мотиви дещо відступають і звучать скарги на важку працю, на жадібність господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Такі пісні мають пізніше походження.

У піснях обжинкових переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того приводу, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Останній сніп прикрашають червоною стрічкою і з піснями несуть його додому. Обжинкові пісні — близькі до колядкових, адже їхнє головне призначення — заворожувати щастя і багатство в родині. Серед мотивів — хвала ниві за щедрий врожай, величання господаря й господині, обжинкової «бороди», плетення вінка.

З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною і волошками, На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «бороду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю — на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину й ставили воду, лягали й качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгомін стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною і волошками, робили ще й вінок, його несла в село найкраща жниця як символ завершення праці.

"Джерело: проект "Українські пісні" http://www.pisni.org.ua"!