Тема 13. Міжнародна трудова міграція

Тема 13. Міжнародна трудова міграція 13.1. Сутність, види та причини міграції робочої сили 13.2. Етапи міжнародної міграції робочої сили. 13.3. Світові центри тяжіння робочої сили. 13.4. Масштаби та основні напрямки сучасних міграційних процесів. 13.5. Наслідки міжнародної міграції. 13.6. Регулювання міжнародної міграції робочої сили 13.7. Міжнародні організації в регулюванні міжнародної міграції 13.8. Україна у світових міграційних процесах

13.1. Сутність, види та причини міграції робочої сили Міграція (лат. migratio) означає переміщення, переселення. Міграція робочої сили — це: 1) переселення працездатного населення з одних держав до інших строком більше ніж на рік, викликане причинами економічного чи іншого характеру; 2) переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи; 3) процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни, викликаний причинами економічного характеру; 4) стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є взаємопов'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку;

Види міжнародної трудової міграції 1. За характером переміщення населення: а) внутрішня міграція ; б) зовнішня міграція: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній. в) інтеграційна міграція; 2. За часом: а) остаточна (незворотна) міграція; б) тимчасова (зворотна) міграція; в) сезонна міграція; г) маятникова міграція;

Види міжнародної трудової міграції 3. За напрямком руху: а) еміграція; б) імміграція; в) рееміграція; г) репатріація. 4. За організацією: а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення; б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо); в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства; г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

Види міжнародної трудової міграції 5. За правовим статусом: легальною нелегальною. 6. За професійним складом: а) міграція робітників; б) міграція спеціалістів; в) міграція представників гуманітарних професій. 7. За якісним складом: а) міграція робочої сили низької кваліфікації; б) міграція робочої сили високої кваліфікації; в) міграція вчених ("відплив мізків").

“Відплив мізків" Вперше така категорія мігрантів, як «мізки», виникла у США в 1949р. Поняття «відплив умів» вперше було використане в 1962 р. у доповіді Британського королівського товариства при позначенні еміграції вчених, інженерів і техніків з Великобританії до США. На даний момент, не існує загальноприйнятого визначення явища «відпливу мізків»: це середній технічний і медичний персонал, крім фахівців творчих професій; наукові кадри; представники творчої інтелігенції, творці та носії духовних та культурних цінностей.

Фактори, що обумовлюють відтік мізків: незатребуваність їх творчих здібностей і професійних знань, результатів наукової діяльності; відсутність можливості здійснити впровадження розробок на батьківщині. значне скорочення внутрішніх витрат вчених на дослідження і розробки; незахищеність прав власності на продукт інтелектуальної праці; рівень престижу науки в суспільстві; низьку моральну оцінку кваліфікованої праці; атмосферу вразливості, незахищеності, в якій виявилася наука і зайняті в цій сфері, неясність для вчених перспектив своєї кар'єри і діяльності;

Фактори, що обумовлюють відтік мізків: 8) пріоритетність можливостей професійної реалізації і задоволення професійних очікувань і вимог перед чинником географічного місця використання своїх знань 9) гідний рівень заробітної плати, високий рівень матеріально-технічного оснащення робочого місця, хороші умови праці і життя; 10) є відсутність внутрішнього споживача, тобто масштабного внутрішнього ринку високих технологій; 11) матеріальні, інформаційні та інші обмеження можливостей ознайомлення з роботами іноземних колег.

Чинники “привабливості” країн-імпортерів для “мізків” висока заробітна плата, здатна забезпечити гідні умови життя і праці; поліпшення матеріально-технічної бази досліджень; можливість доступу до сучасного устаткування і засобів комунікації; акумуляція наукових знань; підвищення кваліфікації і інтелектуального потенціалу вченого; можливість професійної самореалізації, кар'єрне зростання, а саме заняття високих наукових або адміністративних посад як результат підвищення значущості наукових кадрів для організації; досягнення більшої конкурентоспроможності; можливість міжнародних контактів і залучення до висококласного середовища професійного спілкування; відбувається формування якісно нового типа дослідника, відповідного принципам розвитку і функціонування інформаційного суспільства; здобуття нових знань, навиків, досвіду.

Основні причини міжнародної міграції робочої сили: Одним із базових і вельми поширених пояснень причин і чинників міграції є положення про те, що вона обумовлена сумарною дією чинників виштовхування і тяжіння, які мають економічну, демографічну, соціальну і політичну природу. Основа такого підходу була закладена ще в теорії Е. Лі, розробленій в 60-ті роки XX століття. Згідно з теорією «тяжіння-виштовхування» (pull-push) у країнах виїзду виділяється визначальна роль виштовхуючих» чинників, а в країнах в'їзду - відповідно роль «притягуючих» чинників. Причини: 1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень зубожіння і т. д.). Коефіцієнт Джині — показник нерівності розподілу деякої величини, що приймає значення між 0 і 1, де 0 означає абсолютну рівність (величина приймає лише одне значення), а 1 позначає повну нерівність. Найбільш відомим коефіцієнт є як міра нерівності доходів домогосподарств деякої країни чи регіону. Коефіцієнт Джині для доходів домогосподарств є найбільш популярним показником економічної нерівності в країні.

Коефіцієнт Джині

Коефіцієнт Джині, після 2000-их Середньорічна зміна коефіцієнту Джині в період з середини 1980-х і кінця 2000-х років, % Словенія Словацька Республіка Данія Норвегія Чехія Швеція Фінляндія Австрія Бельгія Угорщина Люксембург Швейцарія Ісландія Франція Нідерланди Німеччина Ірландія Іспанія ОЕСР Естонія Польща Корея Канада Греція Японія Нова Зеландія Австралія Італія Великобританія Португалія Ізраїль США Туреччина Мексика Чилі

Індекс Джині країн ЄС

Основні причини міжнародної міграції робочої сили: стабільний, порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа); порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції; соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції; природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції; 6) політичні причини; 7) військові причини; 8) релігійні причини; 9) національні причини; 10) культурні причини.

Основні причини міжнародної міграції робочої сили: Причини міграції на перших етапах розвитку міграційних потоків визначальну роль відігравали: природні та демографічно-економічні чинники; стали географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі, зокрема поява машинної індустрії, виникнення великих індустріальних центрів, поглиблення суспільного поділу праці та формування нових галузей виробництва. безробіття, особливо в періоди економічних криз, національні відмінності у рівні заробітної плати. з ХХ ст. розширюється спектр причин міжнародної трудової міграції: економічні кризи та регіональні конфлікти, поява примусової міграції, не пов’язаної з пошуками працевлаштування неекономічні фактори (політичний устрій країни, релігійні настрої, психологічна вмотивованість та екологічний стан, проблеми соціального статусу людини) суттєві зміни в технологічному розвитку країн

Характерні закономірності розвитку міжнародної міграції робочої сили Міжнародній міграції робочої сили характерні такі закономірності розвитку: переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків; зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили; розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення); розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т. д.) та збільшення форм міграції; 5) збільшення обсягів нелегальної міграції

Характерні закономірності розвитку міжнародної міграції робочої сили 6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках; 7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства; 8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення.

13.2. Етапи розвитку міграційних потоків: Перший етап (Стародавні цивілізації) Економічна могутність усіх стародавніх цивілізацій була створена за рахунок праці примусово переміщених великих мас людей Другий етап (Середні віки) Найбільш популярною формою міграції в Європі була наймана військова служба Третій етап (з 1650 по 1850 рр.) первісна або “стара” міграція: Великі географічні відкриття. Чітка спрямованість двох основних міграційних потоків: із Старого Світу до Нового (Північна та Південна Америка, Вест-Індія); примусовий вивіз рабів з Африки до Америки.

Етапи розвитку міграційних потоків: Четвертий етап міжнародного переміщення трудових ресурсів з кінця XIX початку XX ст. з Європи у країни Америки, Австралію, Нову Зеландію Зниження кількості емігрантів з Англії, Іспанії, Нідерландів, Португалії і стрімке зростання – з Австро-Угорщини, Росії, Німеччини, Італії. Наприкінці ХІХ століття відбувалась масова еміграція нацменшин (фінів, поляків, прибалтів, українців) з Росії до США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки і Аргентини. Масова еміграція солдат і офіцерів Білої Армії, дворян, інтелігенції, промисловців, чиновників після більшовицької революції 1917 року і громадянської війни в Росії. П'ятий етап (кінець І Світової війни – початок ІІ Світової війни) – скорочення масштабів міжнародної міграції робочої сили, що зумовлено світовою економічною кризою 1929—1933 рр. та замкнутістю розвитку Радянського Союзу. Шостий етап (ІІ Світова війна) Насильницьке переміщення військовополонених і остарбайтерів, численні потоки біженців.

Етапи розвитку міграційних потоків Сьомий етап (після ІІ Світової війни і тривав до кінця 80-х р.) різке зростанням міжнародної міграції як з політичних, так і з економічних причин. Виникнення незалежних держав внаслідок краху колоніальної системи зумовили появу зворотних потоків мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів. Серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов’язані з пошуком забезпеченого, заможного життя. Диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців. Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб.

Етапи розвитку міграційних потоків Час створення, становлення і ліквідації так званої “системи гостьових робітників” (“guestworker system”), яка в найбільш організованому класичному вигляді була впроваджена у Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між ФРН та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше – з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому збільшенню числа мігрантів. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році

Кількість емігрантів до ФРН, тис. осіб Кількість емігрантів, тис. осіб

Етапи розвитку міграційних потоків Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. В 1956 р. європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році – з Чехословаччини. Восьмий етап міжнародної міграції трудових ресурсів почався з 1990-х років до 2000 р. Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні. Стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу. Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритреї, деяких країн Африки і курдів, Афганістану та Іраку. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 % населення планети.

Етапи розвитку міграційних потоків Нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші. Дев'ятий етап розпочався з 2000 р. і триває сьогодні - етап трансміграції. Осособливостями якого є динамізм і масштабність процесів міграції; зростання міграції висококваліфікованих кадрів; виникнення соціальних зв’язків, котрі поєднують країни еміграції і імміграції, що сприяє обміну ідеями та соціальним досвідом; розвиток мережевої міграції, яка являє собою рух молодих людей та є першою хвилею еміграції, що робить процес міграції більш захищеним, регульованим та безпечним; зростаюча потреба в міжнародному регулюванні процесів міграції. Набуває розвитку нове явище – “транснаціоналізація” міграційних процесів.

13.3. Світові центри тяжіння робочої сили Основні імміграційні центри: 1. Західна Європа Загальна кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2% 2. Північна Америка Що стосується Північноамериканського регіону, то США і Канада історично були і залишаються донині районами масової імміграції населення та робочої сили. Хоча у повоєнні роки ці країни і запровадили ряд законодавчих заходів, які обмежу­вали імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиріччям. Протягом 1950-1990рр. в Канаду емігрувало 3,5 млн. чол.

Світові центри тяжіння робочої сили США Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку.Протягом 1950-1990 рр. в США емігрувало 25 млн. чол. 3. Латинська Америка Динамічним є також обмін робочою силою між самими латиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграцій. Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.

Світові центри тяжіння робочої сили 4. Нафтодобувні країни Близького Сходу Міграція робочої сили почалась тут у 50-ті роки, коли внаслідок стрімкого зростання цін на нафту і необхідності реорганізації національних господарств в країнах Близького Сходу із збільшенням видобутку нафти потреба в робочій силі. Міграція робочої сили в цей регіон швидко зростала після 1973 p., коли великі прибутки від нафти дали змогу здійснювати масштабні програми розвитку і немісцеве населення шести основних центрів імміграції в регіоні (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати) становило 2 млн. чол. Наприкінці 1990-х років у цих шести країнах, а також у Лівії налічувалося вже 5 млн. чол. іммігрантів, частка яких становить понад 50% сукупної робочої сили. В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистан, Бангладеш, Єгипту, Іраку, Сирії, Йорданії, Палестини, а також Греції, Туреччини, Філіппін та Італії. Крім того, значний потік мігрантів-будівельників з Південної Кореї та Таїланду. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.

Світові центри тяжіння робочої сили 5. Африка В Північній Африці центром тяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян. Регіонами тяжіння робочої сили є країни Південної та Центральної Африки: ПАР, Зімбабве, Гана, Камерун, Кенія, Ліберія, в яких у середині 90-х років працювало понад 3 млн. чол., які іммігрували з сусідніх африканських країн, в першу чергу з вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну. Загальна чисельність мігрантів у всіх країнах Африки досягає 19,2 млн. чол.

Світові центри тяжіння робочої сили 6. Азійсько-Тихоокеанський регіон Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін. Частка нелегальної міграції в цьому регіоні дуже висока. Країни з високою часткою мігрантів – Сінгапур (28%) та Малайзія (16%), де мігранти задіяні, здебільшого, в будівництві, рибальстві та надомній праці. 5. Австралія Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу

13.4. Масштаби та основні напрямки сучасних міграційних процесів Напрямки міжнародної міграції робочої сили: міграція в межах промислове розвинутих країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни; міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються; трудова міграція в межах країн СНД міграція з країн, що розвиваються, до промислове розвинутих країн

Середньорічний обсяг мігрантів до більш розвинутих регіонів світу протягом 1960-2050 рр.

Кількість іноземних працівників, що зайняті в економіці, з країн СНД в 2009 р. Країни, що приймають Беларусь Казахстан Молдова Росія Україна Всього: 4835 30988 590 2223596 19030 в том:у числі з країн СНД 1943 2749 131 1648250 5844 Азербайджану 77 426 8 60664 705 Арменії 10 81970 135 Беларусії - 55 5 … 586 Грузії2) 31 42 3193 269 Казахстану 56 2 11187 95 Киргизстану 75 1 156110 141 Молдови 118 87 101894 513 Россії 1276 39 2441 Таджикистану 104 168 359215 41 Туркменистану 3 25 2419 236 Узбекистану 163 213 666286 682 України 1308 372 59 205312 Прибули з інших країн світу 2892 28239 459 575346 13186

Показники міграції Місцезнаходження мігрантів, 2005 р. Кількість мігрантів (тисяч осіб) Частка іммігрантів у населенні країни (%) 2005 країни ОЕСР 97,622.8 8.4 Країни з найвищим рівнем розвитку 107,625.9 11.1 В світі 195,245.4 3.0

Кількісні виміри міграційних процесі: 1) кількість емігрантів, що виїхали з конкретної країни за певний проміжок часу: найбільші країни-експортери РС у 2010 р, млн. осіб

2) кількість іммігрантів, що прибули до країни: найбільші країни-імпортери РС у 2010 р, млн. осіб

Міграційні потоки у світі (у середньому 1999-2009рр)

3) співвідношення емігрантів і іммігрантів (міграційне сальдо);

Кількісні виміри міграційних процесів кількість емігрантів (іммігрантів) за професіями, спеціальностями, галузями, віком тощо; питома вага іммігрантів в загальній чисельності зайнятих у країні взагалі і в окремих галузях; середня оплата (погодинна, місячна, річна) іммігрантів взагалі і в розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів; річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів в платіжному балансі країни тощо; річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів у платіжному балансі країни.

9) найбільші країни-імпортери РС у 2010 р, % до кількості населення

10) найбільші країни-експортери РС у 2010 р, % до кількості населення

Показники міграції, 1990-2010 рр. Основний регіон Число міжнародних мігрантів (млн. осіб) Приріст (млн.осіб) Процентний розподіл Процентна частка жінок-мігрантів 1990 2010 1990-2010 Весь світ 155 210 55 100 49 Більш розвинені регіони 82 128 46 53 61 52 Менш розвинені регіони 73 9 47 39 45 Найменш розвинені країни 11 12 1 7 6 48 Африка 16 19 3 10 Азія 50 58 8 32 28 44 Латинська Америка та Карибський басейн 5 Північна Америка 22 18 24 51 Європа 70 20 33 Океанія 4 2

Кількісні виміри міграційних процесів Загальна чисельність іноземців у країнах ЄС у 2008 р. складала близько 30,8 млн.чол. цьому значна частка іноземців у загальній чисельності населення характерна для Люксембургу (39%), Швейцарії (20%) та Австрії (9,5%). у Франції і Німеччині більше половини всіх іммігрантів зайняті нині в оброблювальній промисловості та торгівлі, 25% - у будівництві; у Бельгії іммігранти становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії – 40 % будівельних робітників тощо. Серед усіх іноземців, які проживають на території 27 країн ЄС, 56% мають громадянство інших країн, а саме: 37% – це громадяни іншої країни ЄС; а 19% – громадяни не європейської країни. Близько 40% іноземців, які живуть в 27 країнах ЄС, походять із країн поза межами Європи. Більшість усіх іноземців, які проживають в 27 країнах ЄС, а саме 75%, проживають в Німеччині, Іспанії, Великій Британії та Італії. У той же час, громадяни саме цих країн створюють найбільшу частку серед іноземців, які проживають в іншій країні-члені ЄС Збільшується частка іноземців, які працюють у сфері високих технологій та послуг на фоні зниження їхньої зайнятості у сталеливарній промисловості, металообробці та автомобілебудуванні.

Іноземці, які проживають в 27 країнах ЄС (за континентом походження, у відсотках від загального іноземного населення ЄС-27 загальний показник приросту населення загальний показник зміни, роки загальний показник чистої міграції (враховуючи похибки)

Кількісні та якісні виміри сучасної трудової міграції 1. У 2005 р. чисельність міжнародних мігрантів сягнула 191 млн. чол., з яких 115 – проживає у промислово розвинутих країнах, і лише 75 – у країнах, що розвиваються. До 2010 р. їх кількість сягне 210 млн. осіб (128 млн. та 82 млн. відповідно) 2. У 1990 р. 3/4 всіх мігрантів проживали у 30 країнах світу, у 2005 р. – у 28, у 2010 – у 27. 3. У 2010 р. 61% всіх мігрантів будуть проживати у розвинених країнах світу. 33% - у Європі, 28% - у Азії, 24% - у Північній Америці, 9% - у Африці, по 3% - у країнах Латинської Америки та Океанії. 4. Мігранти складали 20% населення у 41 країні світу 2005 р., 2010 – 20% населення у 47 країнах світу. 5. Очікується, що 20% всіх мігрантів 2010 р. припадатиме на США, 6% - на РФ, 5% - на Німеччину, по 3% - Канаду та Саудівську Аравію. 6. Жінки-мігранти складають половину всіх міжнародних мігрантів, до 2010 р. їх частка в міграції до розвинених країн зросте до 52%.

Тенденції міжнародної міграції станом на 2009 рік На 2009 р. кількість міжнародних мігрантів сягає 3% від чисельності населення землі або 210 млн.; 128 млн. (або 61%) проживає в розвинутих країнах; На Європу припадає 33% міжнародних мігрантів, Азію – 28%, Північну Америку – 24%, Карибський Басейн і Океанія – 3%; У Азії число мігрантів-чоловіків значно перевищує кількість мігрантів-жінок, що пояснюється зростанням попиту на роботу за контрактом;

Перекази мігрантів в 1990-2007 рр. , млрд. дол. США, 2007 – 370 млрд Перекази мігрантів в 1990-2007 рр., млрд. дол. США, 2007 – 370 млрд. дол. США

Динаміка грошових переказів міжнародних мігрантів та інших транснаціональних фінансових потоків до країн, що розвиваються, млрд. дол.

Розподіл переказів мігрантів по регіональному принципу протягом 2008 – 2009 років.

Країни-лідери в отриманні переказів мігрантів у 2008р. Найбільші країни-світові реципієнти грошових переказів мігрантів у 2010 р., млрд. дол. Країни-лідери в отриманні переказів мігрантів у 2008р. 2009, млрд. дол 2008, млрд. дол

Найбільші країни-світові реципієнти грошових переказів мігрантів у 2008 та 2009 р., % від ВВП 2009, % від ВВП 2008, % від ВВП

Глобальні перекази мігрантів: у 2008 р. склали 338 млрд. дол. США, у 2009 р. склали 317 млрд. дол. США У 2010 р. склали 325 млрд. дол. США У Лівані, Лесото, Непалі, Таджикистані і деяких інших країнах, грошові перекази становлять понад 20% ВВП. Кваліфіковані мігранти можуть заробляти у декілька разів більше, ніж якби вони залишилися вдома. Дослідження румунської еміграції до Америки дійшло висновку, що середній емігрант заробив майже на $12000 на рік більше в Америці, ніж він заробив би на батьківщині, що є величезною надбавкою для будь-кого з країни, у якій дохід на душу населення складає близько $7500 США (за ринковим обмінним курсом). Перекази зовнішніх трудових мігрантів в економіку країн-донорів іноді сягають до 35 % їхнього ВВП.

Перекази мігрантів Total remittance inflows (US$ millions) Remittances per capita (US$) 1. India 35,262 1. Luxembourg 3,355 7. Poland 10,496 7. Bosnia and Herzegovina 640 69. The former Yugoslav Republic of Macedonia 131 11. Romania 8,533 75. Malta 99 21. Ukraine 4,503 77. Ukraine 97 24. Russian Federation 4,100 101. Hungary 41 Global aggregates Central and Eastern Europe and the CIS 49,618 114 Medium human development 189,093 44 World 370,765 58

13.5. Наслідки міжнародної міграції Переваги для країн-імпортерів робочої сили: внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили; іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування; при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку; 4) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм; 5) збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти; 6) підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу;

Переваги для імпортерів робочої сили: 7) збільшується об'єм випуску продукції і національного доходу 8) зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили; 9) заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо); 10) зростає продуктивність праці робітників і ефективність виробництва в цілому за рахунок конкуренції на ринку праці; 11) зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів на пенсіях та соціальних пільгах 12) зростає цінова конкурентоспроможність продукції завдяки використанню більш дешевої праці іммігрантів; 13) знижуються витрати на підготовку та перекваліфікацію власних кадрів, в тому числі вищої кваліфікації; 14) під час криз знижується соціальна напруга за рахунок звільнення іммігрантів і заповнення вакансій робітниками-резидентами; 15) покращується демографічна ситуація в «старіючих» країнах, а в деяких – і генофонд нації.

Переваги для країн-експортерів РС 1) підвищується техніко-економічний рівень виробництва внаслідок праці більш кваліфікованих емігрантів, що повертаються на батьківщину з розвинених країн 2) знижується напруга на внутрішньому ринку праці завдяки експорту надлишкової робочої сили та можливість створення високоприбуткової галузі з експорту робочої сили; 3) збільшуються валютні надходження до країни за рахунок приватних переказів емігрантів; 4) зростає рівень життя залишених вдома домогосподарств і утриманців мігрантів за рахунок переказів і речових відправлень; 5) збільшуються можливості приватного інвестування завдяки поверненню на батьківщину (після ротації) особистих коштів, засобів виробництва тощо мігрантів; 6) приріст податкових надходжень до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників працевлаштування мігрантів;

Наслідки міжнародної міграції Недоліки для країни-експортерів робочої сили: Зменшуються можливості власного розвитку внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і фахівців («втрата інтелекту») до більш привабливих країн. Виникає можливість приховування мігрантами доходів і ухилення від податків щодо країн, які не мають між собою двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Зменшуються надходження до бюджету і як слідство - скорочення кількості потенційних платників податків Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів.

Наслідки міжнародної міграції Недоліки для країн-імпортерів робочої сили: додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття; масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ; працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування зростають витрати на соціальний захист іммігрантів здійснюється відтік за кордон валютних коштів у вигляді переказів іммігрантів.

Можливі ефекти міжнародної мобільності кваліфікованих кадрів Позитивні наслідки. Країни-донори 1. Зниження мотивації для місцевих жителів до отримання вищої кваліфікації 2. Можливість отримання економічних ефектів в випадку повернення висококваліфікованих мігрантів на батьківщину 3. Трансфер знань та розвиток співробітництва 4. Розвиток зв’язків з зарубіжними науковими інститутами 5. Розширення можливостей для експорту технологій 6. Сприяння з боку наукової діаспори

Можливі ефекти міжнародної мобільності кваліфікованих кадрів Позитивні наслідки. Країни-реципієнти 1. Зростання продуктивності завдяки притоку висококваліфікованих кадрів 2. Трансфер знань і розвиток співробітництва 3.Розвиток зв’язків з закордонними науковими інститутами. 4. Розширення можливостей для експорту технологій 5. Зростання чисельності вступників до аспірантури

Можливі ефекти міжнародної мобільності кваліфікованих кадрів Негативні наслідки. Країни-донори «Втрата інтелекту»: зниження конкурентоспроможності внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і студентів. Країни-реципієнти 1. Можливість «вимивання» місцевих (корінних) жителів з кращих університетів. 2. Мовні та культурні бар’єри між вітчизняними та зарубіжними вченими Можливий глобальний ефект Збільшення міжнародної циркуляції знань Покращення можливостей працевлаштування вчених Збільшення вірогідності знайти застосування унікальним знанням (навичкам) Формування міжнародних наукових та технологічних кластерів (Силіконова долина)

Ефекти країни А від міграції a – виграш робітників, що залишилися в країні a+b+c – втрати підприємців (зростання з/п) b+c+d – виграш емігрантів Сукупний ефект: a-(a+b+c)+ (b+c+d)=d W L SA S'A DA a b d c пряма W відображає розмір заробітної плати L - кількість робочої сили SА - пропозиція робочої сили в країні А при і-тому рівні заробітної плати

Ефекти країни В від міграції W L SВ S‘В DA e f g e – втрати робітників у В e+f+g – виграш підприємців (зниження з/п) Сукупний ефект: -e+(e+f+g)=f+g Де, пряма W відображає розмір заробітної плати L - кількість робочої сили Sв - кількість робочої сили в країні А при і-тому рівні заробітної плати

13.6. Регулювання міжнародної міграції робочої сил До рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: Корпоративний Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили Національний Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики Міждержавний або міжнаціональний Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод)

Регулювання міжнародних міграційних процесів на національному рівні Більшість країн застосовує вибірковий метод при регулюванні ММП. Суть цього методу полягає в тому, що держава не перешкоджає в'їзду тих категорій працівників, які потрібні в даній країні, і обмежує в'їзд всіх інших. Перелік бажаних іммігрантів кожна держава визначає з врахуванням конкретної економічної, демографічної, соціальної та політичної ситуації в країні в той чи інший період. Проте, як свідчить практика, для кожної країни бажаними є, як правило, такі категорії іммігрантів: - працівники, які погоджуються за мінімальну заробітну плату виконувати важку, шкідливу і некваліфіковану роботу (будівельні робітники, сезонні працівники, підсобні робітники тощо); - спеціалісти нових і перспективних галузей народного господарства (програмісти, вузькоспеціалізовані інженери, банківські службовці); - представники рідких професій (обробники цінного каміння, реставратори картин); - спеціалісти зі світовим іменем (музиканти, лікарі, письменники, вчені, артисти, спортсмени); - великі бізнесмени, які інвестують свій капітал в чужу країну, створюючи нові робочі місця.

Нормативно-правове регулювання країнами-імпортерами робочої сили: 1. Професійна кваліфікація: рівень освіти, стаж роботи за фахом; 2. Обмеження особистого характеру: стан здоров’я; 3. Кількісне квотування: в рамках країни, галузі, відсоток іноземної робочої сили у рівні зайнятості в країні; 4. Економічне регулювання: юридичні особи мають право наймати робочу силу після досягнення певного обсягу продажів або обігу, після відрахування внесків в бюджет; фізичні особи, які готові інвестувати в економіку певну суму, довести легальне походження цих грошей та створити певну кількість робочих місць; 5. Тимчасові обмеження: максимальна кількість іммігрантів на певний строк (покинути країни або продовжити візу); 6. Географічні пріоритети: квоти на в'їзд іммігрантів з певних країн; 7. Заборони: законодавче обмеження обіймати певні посади іммігрантам або заборона на в'їзд іммігрантів певних професій.

Регулювання країнами-імпортерами робочої сили: Передусім імміграційне законодавство більшості країн чітко розмежовує виїжджаючих в країну на: іммігрантів - людей, які в'їжджають в країну на постійне місце проживання, неіммігрантів - які приїжджають в країну тимчасово і не претендують на постійне місце проживання. До неіммігрантів відносяться ті особи, які прибули в країну на більш-менш тривалий строк, але не претендують на постійне місце проживання. Як правило, державне регулювання міграційних процесів здійснюється шляхом прийняття відповідних програм, спрямованих на обмеження імміграції робочої сили або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Стимулювання рееміграції: програма стимулювання рееміграції: репатріація, матеріальна допомога; програма професійної підготовки іммігрантів; програма економічної допомоги країнам масової еміграції: створення в країнах-експортерів нових робочих місць

Імміграційне законодавство США Регулювання відбувається шляхом візового контролю. Візи видаються за класами, в яких чітко визначений перелік осіб, які є неіммігрантами. До неіммігрантів з відповідним класом віз відносяться: посли та консули і члени їх сімей; інші іноземні державні службовці та члени їх сімей; тимчасові відвідувачі з метою бізнесу чи відпочинку; іноземці, що проїжджають транзитом; члени екіпажів морських та повітряних суден і члени їх сімей; студенти, співробітники міжнародних організацій і члени їх сімей; іноземні спеціалісти; тимчасові працівники, що виконують роботи, які відсутні в США; представники зарубіжних засобів масової інформації і члени їх сімей; наречена або наречений громадянина США; відвідувачі за обміном і т. ін.

На міждержавному рівні:

До рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: Наддержавний або наднаціональний Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань Міжнародний Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин

Регулювання міжнародної міграції робочої сил До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: 1) адміністративно-правові методи: а) законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів; б) національні служби імміграції, які проводять: контроль за в'їздом іммігрантів до країни; видають дозвіл на в'їзд на роботу; видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні; в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать: 2) економічні методи: а) вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників: надання роботи; порівняно високий рівень заробітної плати; житлові умови; отримання кваліфікації й освіти; медичне обслуговування тощо; б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів; в) видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

Інструменти країн світового господарства у відношенні імміграційної політики протягом 1980-2007рр. 1980р. 1998р. 2007р. Засоби міграційної політики Кількість країн Частка, % стимулювати 9 5,2 2 1,0 11 6,0 зберегти 77 44,3 65 33,7 114 58,0 обмежити 6 34,5 45 23,3 38 19,0 не впливати 28 16,1 81 42,0 32 16,0 Всього 174 100 193 195

Необхідна чисельність мігрантів для стабілізації кількості населення, у тому числі працездатного віку, у високорозвинених державах світу (за п’ятирічні інтервали часу на кінець кожного)

13.7. Міжнародні організації в регулюванні міжнародної міграції Міжнародна організація праці (МОП) Спеціалізована структура ООН, яка нараховує 182 держав-членів. Цією організацією було ініційовано розробку і ухвалення більше 350 документів (конвенцій і рекомендацій) щодо міжнародної регламентації переміщення, працевлаштування, соціального захисту тощо працюючих Комісія ООН по народонаселенню Входять представники 47 держав. Має в своєму розпорядженні кошти спеціального фонду, який частково використовується для субсидування національних програм щодо міграції

Міжнародні організації в сфері регулювання міжнародних міграційних процесів Міжнародна організація з міграції (МОМ) Входять 127 держав-членів та 17 спостерігачів. Відділення діють в більш ніж 100 країнах. Розробляє довготермінові програми у сфері регулювання міграції, сприяє вирішенню національних міграційних проблем, займається питаннями переселення, працевлаштування та соціального захисту біженців. З 1949 по 1989 роки мала назву Міжнародна організація у справах біженців Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) Розробляє, зокрема, документи щодо освіти мігрантів та членів їх сімей Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) Спеціалізована структура ООН. Розробляє спеціальні норми щодо здоров’я мігрантів

Міжнародні організації в сфері регулювання міжнародних міграційних процесів Управління верховного комісара у справах біженців (УВКБ) при ООН Вирішує питання захисту прав біженців, їх репатріації тощо Система постійного нагляду за міграцією (CONEMI) Координує діяльність національних імміграційних управлінь 29 провідних країн світу (членів ОЕСР) Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) Координатор ООН, дослідження та аналіз взаємозв'язку між міграцією, торгівлею та розвитком Програма розвитку ООН (ПРООН) Діяльність направлена на отримання максимальних вигод від міграції для бідних країн

Міжнародна організація праці (МОП) Міжнародна організація праці (МОП) створена у 1919 р. Створена відповідно до Версальського мирного договору при Лізі Націй. У 1946 p., вона стала першою спеціалізованою установою ООН. Якщо на момент її створення у ній брали участь 42 держави, то тепер їх 180. Україна є членом МОП з 1954 р. У 1969 р. з нагоди 50-річчям МОП було присвоєно Нобелівську премію миру. МОП була створена і діє з метою встановлення і забезпечення суспільної злагоди, захисту прав людини, розвитку принципів трипартизму, соціального прогресу в усьому світі.

Міжнародна організація праці (МОП) Діяльність МОП зосереджена на: сприянні повній зайнятості; розвитку людських ресурсів; підвищенні рівня життя; вдосконаленні трудового законодавства; удосконаленні професійно-технічної освіти; впровадженні сучасних методів управління. Робота МОП проходить за трьома основними напрямами: нормотворча діяльність, міжнародна технічна співпраця, дослідження та публікації.

Міжнародна організація праці (МОП) Функції МОП: прийняття конвенцій і рекомендацій, що встановлюють міжнародні трудові стандарти (тривалість робочого дня, умови праці, оплату праці, соціальне забезпечення і т. д.). Усього було прийнято 172 конвенції і 181 рекомендація. консультативна функціями координування і навчання центр для всієї системи ООН; посилення координації діяльності з Міжнародним бюро праці; розробка регіональних програм; адміністративно-управлінська.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) Міжнародна організація з міграції (МОМ) є міжурядовою організацією, що спрямовує свої зусилля на впровадження підходів, заснованих на принципах гуманності та поваги до прав людини у питаннях міграції, у сприянні та регулюванні міграційними процесами, а також у протидії торгівлі людьми. МОМ була заснована в 1951 р. На сьогодні до її складу входить 120 країн-членів та 19 країн із статусом спостерігачів. МОМ має більш ніж 280 представництв у світі. Представництво МОМ в Україні, що є її членом, розпочало свою діяльність у 1996 р. МОМ працює у чотирьох широких галузях міграційного менеджменту, серед яких: Міграція та розвиток Сприяння врегульованій міграції Упорядкування міграції Примусова міграція

Міжнародна організація з міграції (МОМ) Основними функціями МОМ відповідно до статуту є: розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків; надання допомоги з питань організації міграції; розвиток технічного співробітництва в області міграції; запобігання відпливу умів і рееміграція; надання експертних послуг у зв'язку з міжнародною міграцією робочої сили; організація пересування біженців; надання державам форуму для обміну думками, досвідом і співробітництва.

Напрямки співпраці України з МОМ: Протидія торгівлі людьми Кількість постраждалих від торгівлі людьми, які отримали допомогу від Представництва МОМ в Україні (січень 2000 - вересень 2010)

Постраждалі від торгівлі людьми, які отримали допомогу від Представництва МОМ в Україні: країни призначення (січень 2000 – вересень 2010 роки)

2. Захист та реінтеграція: Програма зі сприяння у добровільному поверненні мігрантів 3. Надання підтримки правоохоронним органам

Напрямки співпраці України з МОМ Програма зміцнення потенціалу у сфері управління міграційними процесами. Технічне співробітництво та зміцнення потенціалу урядів України та Молдови для реалізації угод про реадмісію з Європейським Союзом (ГУМІРА) Підвищення рівня обізнаності щодо міграційних питань та розвиток міжетнічного різноманіття Програма управління міграційними переміщеннями (ПУМП) Програма надання медичних міграційних послуг

13.8. Україна у світових міграційних процесах Відповідно до обсягів, спрямованості і результатів розвитку міграційних процесів в Україні їх умовно можна поділити на періоди: Перший період (1991-1993 рр.) був спричинений розпадом Радянського Союзу і, як наслідок, загостренням внутрішньо-економічних, політичних та соціальних проблем. Міграційний приріст забезпечувався переважно за рахунок повернення етнічних вихідців з України, які бажали жити в незалежній державі. Цей період відрізнявся значним додатним міграційним сальдо, найбільшим у 1992 р. (+288,1 тис.осіб). Для другого періоду (1994-1998 рр.) внаслідок економічної кризи в Україні характерне різке зменшення чисельності іммігрантів з колишніх республік СРСР при збереженні та навіть збільшенні чисельності тих, хто виїхав у країни СНД та Балтії, у результаті чого сформувалось від’ємне сальдо міграції, яке в 1994 р. становило - мінус 91,6 тис. осіб.

Україна у світових міграційних процесах Третій період (розпочався у 1999 р. і тривав до 2004 р.) характеризується зменшенням обсягів міграції та відносною стабілізацією на досить низькому рівні. Так, у 1999 р. міграційний приріст становив – мінус 44,8 тис.осіб. Четвертий період – з 2005 р. і дотепер, коли Україна стає приймаючою країною, має додатне міграційне сальдо, а емігрантами в основному є громадяни з країн СНГ. Так, у 2010 р. в Україну прибуло 30810 осіб, а вибуло 14677 осіб.

Динаміка зовнішньої міграції в Україні, осіб, 2004-2010 рр. 5000 10000 15000 20000 25000 30000 35000 40000 45000 50000 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 кільксть імігрантів Кількість емігрантів

Міграційний приріст населення України за 1991-2010 рр.

Україна у світових міграційних процесах Посилення територіальної міграції населення України зумовлюється такими причинами: 1) структурною перебудовою економіки; 2) нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 3) різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 4) інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 5) розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Україна на світовому ринку праці Головні чинники масової еміграції: велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу; відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей; економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї; відсутність безпеки громадян. Переваги України від міграції робочої сили: 1) знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві; 2) значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни; 3) розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Можливі канали припливу іммігрантів: 1) повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу; 2) рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу; 3) запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями; 4) в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

Негативні наслідки імміграції в Україну: зниження життєвих стандартів та якості життя країни, яка приймає; зростання безробіття серед населення країни-реципієнта; відплив грошових коштів у країни походження мігрантів; посилення залежності національної економіки від трудових ресурсів інших держав, розмивання національного трудового потенціалу; посилення тиску на державну сферу соціальних послуг та комунальний сектор; зменшення питомої ваги власних громадян, формування автономних співтовариств зі своїми субкультурою й звичаями; посилення зовнішнього соціокультурного впливу на українське суспільство, що підвищує ризик його фактичної деукраїнізації; насичення нелегальними іммігрантами тіньового сектору економіки (за даними МОМ, частка іммігрантів у чисельності зайнятих в тіньовій економіці України становить 75%); поширення, насамперед – у середовищі нелегальних мігрантів, кримінальних відносин.

Кількість українців та їх частка у загальній чисельності іммігрантів, що проживають в окремих країнах ЄС-27 станом на кінець 2008 року Назва країни Чисельність українців у країні призначення, осіб Частка українців у загальній чисельності іммігрантів країни призначення, у % Болгарія 2200 8,8 Греція 22 300 2,5 Італія 132 700 3,9 Латвія 2600 0,6 Литва 6,1 Польща 6 100 10,6 Португалія 39 600 8,9 Словаччина 3 700 9,2 Словенія 1 100 1,5 Угорщина 17 300 Чехія 103 400 29,7

Кількість українських емігрантів у світі у 2009 р.

Напрями державного регулювання міграційними процесами в Україні створення нормативної бази для правового регулювання міграції, її потоків, облаштованості мігрантів; 2) забезпечення необхідних санітарно-епідеміологічних умов у відношенні мігрантів; 3) здійснення імміграційного контролю для забезпечення державних інтересів України; 4) необхідність облаштованості змушених мігрантів; сприяння поверненню репресованих народів; 5) допомога трудовим мігрантам; 6) формування міжрегіональної і селищно-міської міграції в Україну; 7) міжнародне співробітництво України у справах з міграції; 8) робота з неурядовими організаціями з питань міграції;

Напрями державного регулювання міграційними процесами в Україні 9) розробка міграційної Програми – комплексного плану дії по реалізації державної міграційної політики. Його учасниками є органи виконавчої влади і місцевого самоврядування. Координуюча роль у розробленні міграційної програми належить Державному комітетом по справах національностей і міграції. Програма розробляється з обліком вже прийнятих і діючих галузевих, міжгалузевих, обласних програм. Розробка міграційної Програми включає: розроблення проекту Програми; узгодження проекту з зацікавленими органами виконавчої влади; експертиза розробленого проекту; внесення його на розгляд Уряду України.

10) підготовка кадрів для роботи з мігрантами включає: системний підхід до проблеми професійної підготовленості кадрів органів виконавчої влади, пов'язаних з вирішенням міграційних питань; залучення фахівців з міжнародних організацій - Управління верховного комісара у справах біженців при ООН, міжнародну організацію з міграції - (MOM). 11) формування єдиного банка даних по існуючих потоках мігрантів створення банку науково-обґрунтованої інформації для регулярного проведення прогноз-розрахунків, експертних оцінок і соціологічних досліджень; впровадження в Українську загальнодержавну систему автоматизованого документування та обліку населення; узгоджена діяльність банку з розробленими системами інформаційного забезпечення органів виконавчої влади.

12) створення моделі розвитку міграційних процесів з обліком особливості соціально-економічного і політичного становища України: необхідно вивчити міжнаціональні, міжрелігійні та соціальні вибухи та виявити причини їх виникнення. Так, із перерахованих конфліктів, що відбувалися у всіх колишніх союзних республіках СРСР, причиною виникнення були міжнаціональні протиріччя: на економічній основі: з турками-месхетинцями у Ферганській області Узбекистану, між узбецьким і таджицьким населенням в Ошській області Киргизії, російськомовним населенням у Казахській Республіці - виникли; на політичній основі: чотири конфлікти - у Грузії з абхазьким і південноосетинським населенням, у Молдавії з Придністровською Республікою та у Северо-Осетинській республіці між осетинами і інгушами порушення прав і свобод людини: чеченський конфлікт

13) запровадити міжнародні стандарти: удосконалити законодавства стосовно іноземців та осіб без громадянства запобігати незаконній міграції в країну, проводити гнучку візову політику щодо громадян кожної держави, з урахуванням насамперед власних національних інтересів; систематизувати законодавство: а) упорядкувати відповідні юридичні інститути, б) усунути протиріччя в змісті правових норм, в) вилучити застарілі та створити нові норми права, які відповідатимуть потребам суспільного розвитку України.