1. ТЕМА 1. ЕКОЛОГІЯ ЯК МІЖДИСЦИПЛІНАРНА НАУКА Розробив: ст.викл. кафедри туризму к.г.н. Чикайло Ю. І. ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ФАКУЛЬТЕТУ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

2. ПЛАН 1. Предмет, об’єкт та завдання курсу «Екологія». 2.Історія виникнення та становлення екології. 3.Рівні організації живої матерії. Система основних понять: екосистема, біоценоз, екотоп, біотоп, біогеоценоз. 4.Основні екологічні закони, принципи та методологічні особливості.

3. 1. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ «ЕКОЛОГІЯ» Екологія (від грец. οίκος — будинок, дім; λογος — наука) — наука, що вивчає умови існування живих організмів та їх взаємозв'язки між собою і середовищем, в якому вони мешкають. Як самостійна наука екологія сформувалася у 1900 році. Екологія (від грец. οίκος — будинок, дім; λογος — наука) — наука, що вивчає умови існування живих організмів та їх взаємозв'язки між собою і середовищем, в якому вони мешкають. Як самостійна наука екологія сформувалася у 1900 році.

4. Предметом вивчення в екології виступає сукупність, або структура зв'язків між організмами і середовищем. Головним об'єктом вивчення є екосистема, тобто природні комплекси, утворені живими організмами і середовищем їхнього проживання. Предметом вивчення в екології виступає сукупність, або структура зв'язків між організмами і середовищем. Головним об'єктом вивчення є екосистема, тобто природні комплекси, утворені живими організмами і середовищем їхнього проживання.

5. Основною, традиційною частиною екології, як біологічної науки є загальна екологія, яка вивчає загальні закономірності взаємозв’язків будь-яких живих організмів і середовища (включаючи людину, як біологічну істоту).

6. У складі загальної екології виділяють наступні основні розділи: -аутекологія (від грец. «α ὐ τός» - сам, один), розділ, що досліджує індивідуальні зв'язки окремого організму (виду, особини) з навколишнім середовищем; -популяційна екологія ( демекологія) (від грец. «demos» – народ), розділ в завдання якого входить вивчення структури і динаміки популяцій окремих видів. -популяційна екологія ( демекологія) (від грец. «demos» – народ), розділ в завдання якого входить вивчення структури і динаміки популяцій окремих видів. -синекологія (біоценологія) (від грец. «syn» – разом), розділ, що вивчає взаємовідносини популяцій, угруповань і екосистем з середовищем. -географічна, або ландшафтна екологія (великі геосистеми, географічні процеси, що відбуваються за участі живих організмів і середовища їх проживання) -глобальна екологія (мегаекологія, вчення про біосферу Землі) -географічна, або ландшафтна екологія (великі геосистеми, географічні процеси, що відбуваються за участі живих організмів і середовища їх проживання) -глобальна екологія (мегаекологія, вчення про біосферу Землі)

7. Завдання перед ними стоять переважно біологічного характеру: 1)вивчити закономірності адаптації організмів і їх угрупувань до умов навколишнього середовища; 2)саморегуляцію, стійкість екосистем і біосфери та ін. Завдання перед ними стоять переважно біологічного характеру: 1)вивчити закономірності адаптації організмів і їх угрупувань до умов навколишнього середовища; 2)саморегуляцію, стійкість екосистем і біосфери та ін.

8. Крім цього, екологію класифікують за конкретним об'єктом і середовищем дослідження. Виділяють: Крім цього, екологію класифікують за конкретним об'єктом і середовищем дослідження. Виділяють: Екологію тварин Екологію тварин Екологію рослин Екологію рослин Екологію мікроорганізмів Екологію мікроорганізмів

9. Рис.1.1.Структура сучасної екології (за Г. Білявським)

10. Теоретична екологія розкриває загальні закономірності організації життя. Прикладна екологія вивчає механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цьому процесу і розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів. Наукову основу прикладної екології становить система загальних екологічних законів, правил і принципів.

11. У загальнотеоретичному плані до завдань екології відносяться: -розробка загальної теорії стійкості екологічних систем; -вивчення екологічних механізмів адаптації до середовища; -дослідження регуляції чисельності популяцій; -вивчення біологічного різноманіття та механізмів його підтримки; -дослідження процесів, що протікають в біосфері, з метою підтримки її стійкості; -моделювання стану екосистем і глобальних біосферних процесів.

12. Основні прикладні завдання, які екологія повинна вирішувати, наступні: -прогнозування та оцінка можливих негативних наслідків діяльності людини для навколишнього середовища; -поліпшення якості навколишнього середовища; -збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів; -оптимізація інженерних, економічних, організаційно-правових, соціальних та інших рішень для забезпечення екологічно безпечного сталого розвитку, в першу чергу в найбільш екологічно-несприятливих районах.

13. 2. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЇ

14. В історії розвитку екології можна виділити три основних етапи. Перший етап (до 60-х рр. XIX ст.) – зародження і становлення екології, як науки. На цьому етапі накопичувалися дані про взаємозв'язки живих організмів із середовищем їх існування, робилися перші наукові узагальнення. Другий етап (після 60-х рр. XIX ст. – 50-ті рр. ХХ ст.) – пов'язаний з великомасштабними ботаніко-географічними дослідженнями в природі. Виділення екології в самостійну галузь знань. Третій етап (50-ті рр. XX ст. – до теперішнього часу) – перетворення екології в комплексну науку, що включає в себе науки про охорону природного і навколишнього середовища. З суворої біологічної науки екологія перетворюється на «значний цикл знань, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, теорії культури, економіки... »

15. Перший етап (до 60-х рр. XIX ст.)

16. Елементи екології мають місце в епічних творах і легендах. В давньоіндійських епічних поемах «Махабхарата» і «Рамаяна» (VI-IV ст. до н. е.) подано відомості про звички та спосіб життя близько 50 видів тварин, повідомляється також про зміни чисельності деяких з них. У рукописних книгах Вавилонії є описи способів обробітку землі, вказується час посіву культурних рослин, перераховуються птахи і тварини, шкідливі для землеробства. У китайських хроніках IV–II ст. до н. е. описуються умови зростання різних сортів культурних рослин. У рукописних книгах Вавилонії є описи способів обробітку землі, вказується час посіву культурних рослин, перераховуються птахи і тварини, шкідливі для землеробства. У китайських хроніках IV–II ст. до н. е. описуються умови зростання різних сортів культурних рослин.

17. Арістотель (384–322 рр. до н.е.) У своїй праці «Історії тварин» описав понад 500 видів відомих йому тварин, розповів про їх поведінку. Теофраст Ерезійскій (372–287 рр. до н.е.) В праці «Дослідження про рослин» описав близько 500 видів рослин, вплив ґрунту і клімату на структуру рослин на просторах Стародавнього Середземномор'я.

18. Пліній Старший (23–79 рр. н.е.) Написав 37 томів енциклопедії «Природнича історія». Узагальнив дані по зоології, ботаніці, лісовому господарству. Практично до періоду середньовіччя ця праця була головним джерелом знань про природу.

19. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ Інтерес до вивчення природи слабшає, відбувається панування схоластики і богослов'я. Більшість відомостей мають прикладний характер, спираються на опис цілющих трав. Інтерес до вивчення природи слабшає, відбувається панування схоластики і богослов'я. Більшість відомостей мають прикладний характер, спираються на опис цілющих трав. Марко Поло (1254–1324 ) Завдяки подорожі до Китаю через Малу Азію, Персію, Памір та пустиню Гобі, описав природу і корисні рослини Китаю.

20. Початком нових віянь у науці в період пізнього середньовіччя є праці Альберта Великого. Відомий своєю працею «Книга про алхімію». У своїх книгах про рослини він надає великого значення умовам їх місце- перебування, де крім ґрунту значну увагу приділяє «сонячному теплу», розглядаючи причини «зимового сну» у рослин, розмноження і зростання організмів ставить у нерозривний зв'язок з їх харчуванням. Відомий своєю працею «Книга про алхімію». У своїх книгах про рослини він надає великого значення умовам їх місце- перебування, де крім ґрунту значну увагу приділяє «сонячному теплу», розглядаючи причини «зимового сну» у рослин, розмноження і зростання організмів ставить у нерозривний зв'язок з їх харчуванням. Альберт фон Больштедт (1193–1280)

21. Володимир Мономах (1190–1264) У першому розділі «Зерцало природи» (32 книги) чотирьох томної енциклопедії «Зерцало велике», описує користь рослин і тварин, виділяє ссавців світських і диких, принципи зоології. «Повчання Володимира Мономаха» (XI ст.). «Повчання Володимира Мономаха» (XI ст.). Вінсент із Бове (1190–1264)

22. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ Географічні відкриття в епоху Відродження, колонізація нових країн стали поштовхом до розвитку біологічних наук. Накопичення та опис фактичного матеріалу - характерна риса природознавства цього періоду. Роберт Бойль (1627–1691) Першим здійснив екологічний експеримент. Він опублікував результати порівняльного вивчення впливу низького атмосферного тиску на поведінку різних тварин. Першим здійснив екологічний експеримент. Він опублікував результати порівняльного вивчення впливу низького атмосферного тиску на поведінку різних тварин.

23. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ Франческо Реді (1626–1697) Здійснив перші в історії біології експерименти, які спростували уявлення Арістотеля про самозародження життя. Експериментально довів неможливість самозародження мух з гнилого м'яса (закривши частину горщиків з гнилим м'ясом серпанком, він зміг перешкодити відкладанню яєць мухами). Результати дослідів були опубліковані у 1668 році в праці «Досліди за походженням комах». Здійснив перші в історії біології експерименти, які спростували уявлення Арістотеля про самозародження життя. Експериментально довів неможливість самозародження мух з гнилого м'яса (закривши частину горщиків з гнилим м'ясом серпанком, він зміг перешкодити відкладанню яєць мухами). Результати дослідів були опубліковані у 1668 році в праці «Досліди за походженням комах».

24. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ Петер-Симон Паллас (1741–1811) У своїй праці «Зоографія» описав спосіб життя 151 виду ссавців і 425 видів птахів, біологічні явища: міграцію, сплячку, взаємини споріднених видів та ін. Його можна вважати «одним із засновників екології тварин». У своїй праці «Зоографія» описав спосіб життя 151 виду ссавців і 425 видів птахів, біологічні явища: міграцію, сплячку, взаємини споріднених видів та ін. Його можна вважати «одним із засновників екології тварин».

25. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ Михайло Васильович Ломоносов (1711–1765) У трактаті «Про шари земні» (1763) він писав: «... даремно багато хто думає, що все, як ми бачимо, спочатку створено творцем...». Зміни в неживій природі Ломоносов розглядав, як безпосередню причину змін рослинного і тваринного світу. За рештками вимерлих форм (молюски та комахи) він судив про умови їх існування в минулому.

26. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ Жан Батист Ламарк (1744–1829) «Гідрогеологія» (1802) – заклав основи концепції про біосферу, запропонував термін «біологія». Головним його теоретичним досягненням було створення еволюційної концепції розвитку природи. У «Філософії зоології» (1809) він дає еволюційне обґрунтування того, як відомі сьогодні організми розвивались із простих форм. Вважав вплив «зовнішнього середовища» однією з найважливіших причин адаптивних змін організмів, еволюції тварин і рослин. «Гідрогеологія» (1802) – заклав основи концепції про біосферу, запропонував термін «біологія». Головним його теоретичним досягненням було створення еволюційної концепції розвитку природи. У «Філософії зоології» (1809) він дає еволюційне обґрунтування того, як відомі сьогодні організми розвивались із простих форм. Вважав вплив «зовнішнього середовища» однією з найважливіших причин адаптивних змін організмів, еволюції тварин і рослин.

27. Олександр фон Гумбольдт (1769–1859) Основоположник екології рослин. В 1807 р. опублікував працю «Ідеї про географію рослин», де на основі своїх багаторічних спостережень в Центральній і Південній Америці, показав значення кліматичних умов, особливо температурного чинника, для розподілу рослин. «Космос», в 5 томах – сформував закони географічної зональності і вертикальної поясності в розподілі рослин і тварин. Основоположник екології рослин. В 1807 р. опублікував працю «Ідеї про географію рослин», де на основі своїх багаторічних спостережень в Центральній і Південній Америці, показав значення кліматичних умов, особливо температурного чинника, для розподілу рослин. «Космос», в 5 томах – сформував закони географічної зональності і вертикальної поясності в розподілі рослин і тварин. Другий етап (60-ті рр. XIX ст. – 50-ті рр. ХХ ст.)

28. Чарльз Дарвін (1809–1882) Він розкрив основні фактори еволюції органічного світу. Те, що Ч. Дарвін називав «боротьбою за існування», з еволюційних позицій можна трактувати як взаємовідносини живих істот із зовнішнім абіотичним середовищем і між собою, тобто з біотичним середовищем. У книзі «Походження видів» (1859) ним показано, що «боротьба за існування» в природі призводить до природного відбору, тобто є рушійним фактором еволюції. Він розкрив основні фактори еволюції органічного світу. Те, що Ч. Дарвін називав «боротьбою за існування», з еволюційних позицій можна трактувати як взаємовідносини живих істот із зовнішнім абіотичним середовищем і між собою, тобто з біотичним середовищем. У книзі «Походження видів» (1859) ним показано, що «боротьба за існування» в природі призводить до природного відбору, тобто є рушійним фактором еволюції.

29. Вперше у 1866 р. запропонував термін «екологія». У своїй праці «Загальна морфологія організмів» він писав: «Під екологією ми розуміємо суму знань, що відносяться до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім його середовищем, як органічним, так і неорганічним, і насамперед - його дружніх або ворожих відносин з тими тваринами і рослинами, з якими він прямо чи опосередковано вступає в контакт». Відносив екологію до біологічних наук і наук про природу. Вперше у 1866 р. запропонував термін «екологія». У своїй праці «Загальна морфологія організмів» він писав: «Під екологією ми розуміємо суму знань, що відносяться до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім його середовищем, як органічним, так і неорганічним, і насамперед - його дружніх або ворожих відносин з тими тваринами і рослинами, з якими він прямо чи опосередковано вступає в контакт». Відносив екологію до біологічних наук і наук про природу. Ернст Геккель (1834–1910)

30. У 1875 р. запропонував термін «біосфера». Автор гіпотези про існування суперконтиненту Гондвана (1861) і океану Тетіс (1893). Едуард Зюсс (1831–1914)

31. Німецький гідробіолог, який у 1877 р. на основі вивчення організмів устричних банок Північного моря обґрунтував вчення про біоценоз, як глибоке закономірне поєднання організмів в певних умовах середовища. Його праця «Устриці і устричне господарство» поклала початок біоценоло- гічним дослідженням в природі. Вперше вжив термін «біоценоз». Німецький гідробіолог, який у 1877 р. на основі вивчення організмів устричних банок Північного моря обґрунтував вчення про біоценоз, як глибоке закономірне поєднання організмів в певних умовах середовища. Його праця «Устриці і устричне господарство» поклала початок біоценоло- гічним дослідженням в природі. Вперше вжив термін «біоценоз». Карл Август Мебіус (1825–1908)

32. Йоханнес Еугениус Вармінг (1841–1924) Один із засновників екології: видав книгу у якій вперше вжив термін «екологія» по відношенню до рослин («Екологічна географія рослин», 1896), прочитав перший університетський курс з екології, створив концепцію екології. Виклавши основні положення екології окремих рослин і рослинних угруповань, він створив чітку систему фітоекологічних поглядів на підставі чого може бути названим батьком екології. Один із засновників екології: видав книгу у якій вперше вжив термін «екологія» по відношенню до рослин («Екологічна географія рослин», 1896), прочитав перший університетський курс з екології, створив концепцію екології. Виклавши основні положення екології окремих рослин і рослинних угруповань, він створив чітку систему фітоекологічних поглядів на підставі чого може бути названим батьком екології.

33. Основоположник науко- вого генетичного ґрунто- знавства. Праця «Вчення про зони природи». Його роботи лягли в основу геоботанічних досліджень, поклали початок вченню про ландшафти, дали поштовх широким дослі- дженням взаємовідносин між рослинами та ґрунтом. Основоположник науко- вого генетичного ґрунто- знавства. Праця «Вчення про зони природи». Його роботи лягли в основу геоботанічних досліджень, поклали початок вченню про ландшафти, дали поштовх широким дослі- дженням взаємовідносин між рослинами та ґрунтом. Василь Васильович Докучаєв (1846–1903)

34. На початку XX ст. сформувалися екологічні школи гідробіологів, фітоценологів, ботаніків і зоологів, в кожній з яких розвивалися певні напрямки екологічної науки. Одними з перших екологічних джерел, були: довідник до вивчення екології тварин Ч. Адамса (1913), книга В. Шелфорда про угрупування наземних тварин (1913), С. А. Зернова по гідробіології (1913) та ін. У 1913–1920 рр. були організовані екологічні наукові товариства, засновані журнали. Екологію почали викладати в ряді університетів. В 30-х рр. XX ст. визначилися основні теоретичні уявлення в області біоценології: про кордони і структуру біоценозів, ступінь стійкості, можливості саморегуляції цих систем. На початку XX ст. сформувалися екологічні школи гідробіологів, фітоценологів, ботаніків і зоологів, в кожній з яких розвивалися певні напрямки екологічної науки. Одними з перших екологічних джерел, були: довідник до вивчення екології тварин Ч. Адамса (1913), книга В. Шелфорда про угрупування наземних тварин (1913), С. А. Зернова по гідробіології (1913) та ін. У 1913–1920 рр. були організовані екологічні наукові товариства, засновані журнали. Екологію почали викладати в ряді університетів. В 30-х рр. XX ст. визначилися основні теоретичні уявлення в області біоценології: про кордони і структуру біоценозів, ступінь стійкості, можливості саморегуляції цих систем.

35. Вивчення загальнопланетарних процесів розгорнулося після виходу у світ в 1926 р. книги «Біосфера», де розглянуті властивості «живої речовини» і її функції в формуванні, як сучасного стану Землі, так і всіх середовищ життя на планеті (водного, ґрунтового, повітряного). Обґрунтував роль живої речовини, як найбільш потужного геохімічного та енергетичного чинника – провідної сили планетарного розвитку. Завершальним етапом еволюції біосфери він вважав появу ноосфери – сфери розуму. Праця «Кілька слів про ноосферу» (1944 ). Вивчення загальнопланетарних процесів розгорнулося після виходу у світ в 1926 р. книги «Біосфера», де розглянуті властивості «живої речовини» і її функції в формуванні, як сучасного стану Землі, так і всіх середовищ життя на планеті (водного, ґрунтового, повітряного). Обґрунтував роль живої речовини, як найбільш потужного геохімічного та енергетичного чинника – провідної сили планетарного розвитку. Завершальним етапом еволюції біосфери він вважав появу ноосфери – сфери розуму. Праця «Кілька слів про ноосферу» (1944 ). Володимир Іванович Вернадський (1846–1903)

36. еруа Вперше вжив в кінці 1920-х років термін «ноосфера»; концепцію ноосфери він розробляв спільно з П.Тейяр де Шарденом (згодом це поняття стало ключовим також в концепції В.І.Вернадського). Едуард Леруа (1870–1954) Запропонував термін «екотоп» Висоцький Георгій Миколайович (1865–1940)

37. У 30–40-х рр. XX ст. з'явилися нові відомості з екології тварин. На початку 40-х рр. XX ст. в екології виникає новий підхід до досліджень природних екосистем. У 30–40-х рр. XX ст. з'явилися нові відомості з екології тварин. На початку 40-х рр. XX ст. в екології виникає новий підхід до досліджень природних екосистем. Англійський вчений А.Тенслі у 1935 р. в роботі «Правильне і неправильне використання концепцій і термінів у екології рослин» ввів в екологію термін «екологічна система». Основне досягнення А.Тенслі полягає в успішній спробі інтегрувати біоценоз з біотопом на рівні нової функціональної одиниці – екосистеми. Артур Тенслі (1871–1955)

38. У 1942 р. обґрунтував поняття «біогеоценоз». Тут знайшла відображення ідея єдності сукупності організмів з абіотичним середовищем, закономірності, що лежать в основі усього угрупування і навколишнього неорга- нічного середовища – кругообігу речовини і перетвореннях енергії. Володимир Михайлович Сукачов (1880–1967)

39. У 50-90 рр. XX ст. питанням екології присвячені роботи відомих вітчизняних і зарубіжних дослідників: Р. Дажо, Ю. Одум, М. І. Будико, Г. А. Новиков, Н.Ф.Реймерс та ін. У другій половині XX ст. помітну роль відіграли дослідження українських учених В. Станчинського, І.Підоплічка, Ф. Гриня, С. Стойка, П. Погрібняка, К. Ситника, М. Голубця, Ю. Шеляг-Сосонки, Г. Білявського, В.Кучерявого, Л. Царика, М. Назарука та ін. У 50-90 рр. XX ст. питанням екології присвячені роботи відомих вітчизняних і зарубіжних дослідників: Р. Дажо, Ю. Одум, М. І. Будико, Г. А. Новиков, Н.Ф.Реймерс та ін. У другій половині XX ст. помітну роль відіграли дослідження українських учених В. Станчинського, І.Підоплічка, Ф. Гриня, С. Стойка, П. Погрібняка, К. Ситника, М. Голубця, Ю. Шеляг-Сосонки, Г. Білявського, В.Кучерявого, Л. Царика, М. Назарука та ін. Третій етап (50-ті рр. XX ст. – до нині)

40. 3. РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИВОЇ МАТЕРІЇ. СИСТЕМА ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ: ЕКОСИСТЕМА, БІОГЕОЦЕНОЗ, ЕКОТОП

41. Рис. 3.1. Спектр рівнів біологічної організації (за Ю.Одумом, 1975) Рис. 3.1. Спектр рівнів біологічної організації (за Ю.Одумом, 1975) Екологія вивчає біосистеми, починаючи з організменного рівня організації живої матерії.

42. Біотоп – відносно однорідна за абіотичним середовищем територія, зайнята подібними біогеоценозами. Біоценоз (грец. koinós – спільний) – сукупність взаємопов’язаних організмів (тварин, рослин, мікроорганізмів), що населяють один біотоп. Екосистема – природний комплекс (біокосна система), утворений живими організмами (біоценоз) і середовищем їх існування, зв’язані між собою обміном речовини і енергії. Термін „екосистема” ввів в обіг англійський еколог Артур Тенслі в 1935 році, а сучасне визначення йому надав Раймонд Ліндман в 1942 році в своїй класичній роботі по вивченню біології озера Міннесота. Екотоп – комплекс екологічних чинників (повітряний, водний, температурний, мінерального живлення, температурно-радіаційний та ін.) на певній ділянці земної поверхні. Складається з кліматопа і едафотопа. Термін екотоп був введений Ф. Дальєм у 1890 р. Біотоп – відносно однорідна за абіотичним середовищем територія, зайнята подібними біогеоценозами. Біоценоз (грец. koinós – спільний) – сукупність взаємопов’язаних організмів (тварин, рослин, мікроорганізмів), що населяють один біотоп. Екосистема – природний комплекс (біокосна система), утворений живими організмами (біоценоз) і середовищем їх існування, зв’язані між собою обміном речовини і енергії. Термін „екосистема” ввів в обіг англійський еколог Артур Тенслі в 1935 році, а сучасне визначення йому надав Раймонд Ліндман в 1942 році в своїй класичній роботі по вивченню біології озера Міннесота. Екотоп – комплекс екологічних чинників (повітряний, водний, температурний, мінерального живлення, температурно-радіаційний та ін.) на певній ділянці земної поверхні. Складається з кліматопа і едафотопа. Термін екотоп був введений Ф. Дальєм у 1890 р.

43. Рис.3.2. Схема біогеоценозу (за В.М. Сукачовим) Біогеоценоз – взаємообумовлений комплекс живих і неживих компонентів, пов'язаних між собою обміном речовини і енергії (йдеться про взаємозв'язок угруповань рослинних, тваринних та мікроорганізмів з певною ділянкою ґрунту).

44. 4. ОСНОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ЗАКОНИ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

45. Відомий американський еколог Баррі Коммонер у 1974 p., виділив чотири основні екологічні закони. 1. Усе пов'язане з усім. 2. Усе має кудись діватись. Ніщо в природі не зникає безслідно. 3. Природа знає краще. Природа – досконала жива система: «Природа знає все». 4. Ніщо не дається задарма. В живій природі усе має свою цінність і вартість. Баррі Коммонер (1917–2012)

46. На думку відомого еколога Д. Чіраса, природа розвивається й функціонує за чотирма основними принципами: -рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин; -постійного відновлення ресурсів; -консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише те й у такій кількості, як їм необхідно; -популяційного контролю – природа не допускає вибухо­подібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження.

48. Використана література: 1.Білявський Т.А. Основи загальної екології / Т.А. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй. – К.: Либідь, 1995. – 368 с 2.Злобін Ю.А. Загальна екологія: навч. посібник / Ю.А. Злобін, Н.В. Кочубей.– Суми : ВТД „Університетська книга”, 2003. – 416 с. 3.Кучерявий В.П. Екологія / В.П. Кучерявий. – Львів : Світ, 1999. – 320 с. 4.Николайкин Н.И. Экология: Учеб. для вузов / Н.И. Николайкин, Н.Е. Николайкина, О.П. Мелехова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Дрофа, 2003. – 624 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.site64.narod.ru/adm-hoz/adm19.pdf 5.Потіш А.Ф. Екологія: основи теорії і практикум / А.Ф. Потіш, В.Г. Медвідь, О.Г. Гвоздевський, З.Я.Козак // Навчальний посібник для студентів вищих навч. закл. – Львів: «Новий Світ–2000». – 2000. – 296 с. 6.Степановских А.С. Экология: Учебник для вузов. / А.С. Степановских – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 703 с. 7.Царик Л.П. Екологія / Л.П. Царик, І.М. Вітенко // Підручник для 11 класу загальноосвіт. навч. закл. Рівень стандарту, академічний рівень. – 2-ге вид. – К.: Генеза. – 2012. – 96 с. 8.Царик Т. Є. Основи екології / Т. Є. Царик, В.В. Файфура [Електронний ресурс]. – Режим доступу: unf.tneu.edu.ua/files/navch_posib_z_ekolohii(lektsii).doc

49. ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!