1. В.В.МАКСИМОВА ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
В.В.МАКСИМОВА ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
Тернопіль

2. Немає сумніву, що за історією створення і впровадження в практику різних способів введення медикаментозного засобу в організм можна відстежити не тільки історичні віхи медицини, але й всього людства.

3. РІЗНІ ШЛЯХИ І ЗАСОБИ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН
РІЗНІ ШЛЯХИ І ЗАСОБИ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

4. ЕНТЕРАЛЬНИЙ ШЛЯХ введення ЛР через травний канал
ЕНТЕРАЛЬНИЙ ШЛЯХ введення ЛР через травний канал
За цим методом, ліки вводять через рот, сублінгвально, ректально (наприклад, у вигляді лікувальних клізм, або за допомогою свічок), а також шляхом безпосереднього введення у шлунок через зонд.

5. ПАРЕНТЕРАЛЬНИЙ ШЛЯХ введення ЛР поза травним каналом
ПАРЕНТЕРАЛЬНИЙ ШЛЯХ введення ЛР поза травним каналом
Полягає у виконанні ін’єкцій ЛР, наприклад, внутрішьном’язових, внутрішньошкірних, підшкірних, інтравенозних, внутрішньосуглобових, а також в інші тканини і порожнини, зокрема в спинномозковий канал.

6. Інтракардіальні ін’єкції посідають особливо важливе місце при здійсненні реанімаційних заходів

7. Гіппократ
для введення ЛР в організм 2400 років тому застосував порожнисту трубку з прикріпленим на кінці сечовим міхуром свині

8. Вуд у 1855 р. вдосконалив шприц порожнистою голкою
У 1836 р. у Франції Лафарке винайшов шприц - ланцет-троакар для введення ЛР під шкіру
Вуд у 1855 р. вдосконалив шприц порожнистою голкою
Wood

9. НЕДОЛІКИ парентерального способу введення ЛР
НЕДОЛІКИ парентерального способу введення ЛР
Кровоточивість або підвищена ламкість судин
Виражені і поширені дегенеративні зміни шкіри внаслідок хвороби (екземи, псоріаз та ін.)
Нервове збудження при психічних розладах, судомах при правці та ін.

10. Етіотропна дія ЛР
Для забезпечення безпосереднього впливу на причинного фактора, наприклад, збудника хвороби. Це можуть бути антибіотики, сульфаніламідні антибактерійні засоби, протипаразитарні середники

11. Патогенетична дія
Спрямована на окремі ланки патогенезу, наприклад, аналгетики, антигістамінні, сечогінні, ангіопротектори, антиоксиданти, жовчогінні, антиаритмічні, гіпотензивні, ферментні та антиферментні засоби, адсорбенти та ін.

12. Симпатична дія ліків
Призначена для коригування окремих проявів хвороби, наприклад, для тамування головного болю, заспокійливі, для зниження температури тіла

13. Замісна дія ЛР
Для компенсації дії дефіцитного в організмі фактора, наприклад, інсулін при цукровому діабеті, препарати заліза при залізодефіцитній анемії, вітаміни, гормональні, ферментні і антиферментні препарати та ін.

14. Загальна дія ліку
Препарат впливає на організм як ціле після надходження у кров’яне русло, лімфатичні судини, ліквор або через периневральний простір

15. Побічна дія ! Толерантність Непереносність
В основі явище звикання, природна основа формування медикаментозної залежності.
Непереносність
Сутність її полягає в формуванні алергічної реакції на повторне парентеральне введення лікарського засобу

16. Наведені особливості значною мірою визначаються типом лікарської форми:
Тверді форми
таблетки
драже
гранули
порошки
капсули
пластівці

17. Зовнішнє застосування лікарських речовин
Зовнішнє застосування лікарських речовин
Втирання. При цьому посилюється крово- і лімфоплин, розширюються протоки сальних та потових залоз, через які ЛР легко всмоктується.

18. Зовнішнє застосування лікарських речовин
Зовнішнє застосування лікарських речовин
Змазування – нанесення мазей, гелів, лініментів та ін. на здорові або уражені патологічним процесом ділянки шкіри.

19. Види шприців : а — комбінований; б — туберкуліновий; в — інсуліновий;
г — одноразовий;
д — шприц' Жане
Голки для
внутрішньом'язових,
внутрішньовенних (б),
підшкірних (в),
внутрішньошкірних (г) ін'єкцій
Голки спеціального призначення (для люмбальної пункції)

20. Послідовність збирання шприца

21. Набирання ліків з флакона: а — розкриття флакона; б — введення у флакон розчинника; в — розчинення порошкоподібного лікувального препарату; г — наповнення шприца ліками з флакона
Наповнення шприца ліками з ампули

23. Методика проведення: шкіру обробляють етиловим спиртом двічі,
І і ІІ пальцями лівої руки формують шкірну складку трикутної форми основою донизу.
Правою рукою беруть шприц і голку, повернуту зрізом догори, швидким рухом вколюють в основу трикутника під гострим кутом (30-45 ) на глибину 1,5-2 см, на 2/3 довжини голки. Вказівним пальцем притримують канюлю.
Переконавшись, що шкіру прокололи, продовжують фіксувати циліндр шприца правою рукою, а лівою злегка відтягують поршень на себе, щоб переконатись, що голка не потрапила у судину;
При відсутності крові у шприці натискають на поршень і повільно вводять лікарський засіб.
голку швидко витягують, прикладають ватну кульку, змочену етиловим спиртом, до місця ін’єкції і на короткий час притискають. Підшкірно вводять 1-2 мл розчину.
При введенні олійних розчинів слід пам’ятати, що перед набиранням ліків в шприц ампулу з розчином необхідно підігріти на водяній бані до температури С.

24. Внутрішньом’язові ін’єкції
Внутрішньом’язові ін’єкції
Переваги: швидше всмоктування ліків у кров. Місця для ін’єкцій: зовнішньоверхній квадрант сідниць, передньозовнішня поверхня стегон, підлопаткова ділянка.
Методика:
- Шкіру навколо місця проколу притискають лівою рукою.
- Шприц з голкою завдовжки 8-10 см з широким просвітом спрямовують перпендикулярно до поверхні тіла. При внутрішньом’язовому введенні ліків у стегно шприц тримають як пишуче перо, щоб не травмувати окістя.
- Голку вколюють на глибину 7-8 см, залишаючи зовні 1 см над муфтою, бо в цих місцях голка найчастіше ламається.
- Перевіряють, чи голка не знаходиться в судині,
- натискаючи на поршень, поступово витісняють розчин зі шприца.
- Швидким рухом витягують голку, притискаючи до шкіри ватну кульку, змочену спиртом.

25. Венепункція
Це черезшкірне введення голки у вену. Використовують з метою:
забору крові для дослідження;
кровопускання;
вливання розчину лікарських засобів, крові, плазми, крово- і плазмозамінників;
вимірювання венозного тиску.
Найчастіше пунктують вени ліктьового згину. Це визначається слабким розвитком підшкірної основи у цій ділянці, більшим діаметром вени та її доброю фіксацією, внаслідок чого судина не зміщується і не спадається під час пункції. За необхідності використовують вени передпліччя, тильної поверхні кисті, вени на скронях (у дітей). Бажано вибирати ділянку біфуркації вен у зв’язку з кращою фіксацією їх у підшкірній основі.

26. При проведенні кровопускання (тільки в присутності лікаря) до голки приєднують гумову трубку з канюлею. Вільний кінець трубки опускають у мірну склянку. Випустивши потрібну кількість крові, знімають джгут, а потім виймають голку, обробляють місце уколу і пропонують хворому притиснути місце ін’єкції. Показаннями до кровопускання є серцева астма, гіпертонічний криз. При цьому зменшується об’єм циркулюючої крові, що призводить до зменшення навантаження на серце. Об’єм крові при кровопусканні визначає лікар залежно від стану хворого (у середньому це мл).

27. Внутрішньовенне вливання
проводять крапельно і струменем. Вливання струменем призначають при невеликому об’ємі розчину для введення, а також у разі необхідності швидкого збільшення об’єму циркулюючої крові після крововтрати, при колапсі, шокові. Крапельне вливання застосовують при внутрішньовенному введенні великих об’ємів рідини, крові, крово- або плазмозамінників.

30. Дякую за увагу