1. Медична гельмінтологія. Плоскі черви – паразити людини
Плоскі черви –
паразити людини
Лектор: професор Федонюк Л.Я.

2. Мета лекції:
Дати поняття про паразитичних плоских червів людини, біологічні особливості життєвих циклів цих гельмінтів і хвороби, спричинені ними.
План лекції:
1. Тип Плоскі черви (Plathelminthes).
2. Клас Сисуни (Trematoda):
Сисуни, які паразитують в печінці та жовчних шляхах;
Сисуни, які паразитують поза печінкою;
Кров’яні сисуни.
3. Клас Стьожкові черви (Cestoda):
Стьожкові черви, які використовують людину як остаточного хазяїна;
Стьожкові черви, які використовують людину як проміжного хазяїна;
Стьожкові черви, які використовують людину як остаточного і проміжного хазяїнів.

3. Медична гельмінтологія – наука про паразитичних червів –
Медична гельмінтологія – наука про паразитичних червів –
Медична гельмінтологія - це розділ медичної паразитології, який вивчає гельмінтів (паразитичних червів) людини і захворювання, спричинені ними (гельмінтози людини). .
Гельмінти можуть паразитувати у людини практично в усіх її органах.

4. Гельмінтози поділяються на:
Трематодози, збудниками яких є сисуни
Цестодози, викликані стьожаками
Нематодози, викликані круглими червами
Акантоцефальози, при яких в організмі паразитують колючоголові черви – скреблики

5. Тип Плоскі черви (Plathelminthes)
Білатеральна симетрія. Двобічносеметричні.
Тіло стиснено у дорсо-вентральному напрямку.
Тришаровість (екто-, ендо- та мезодерма).
Тіло у вигляді листка, стрічки.
Наявність шкірно-м’язового мішка.
Відсутність порожнини тіла за рахунок утворення паренхіми, яка заповнює простір між внутрішніми органами, тобто безпорожнинні.
Розвиток внутрішніх систем органів:
травної (з двох відділів),
статевої (гермафродитна),
видільної (протонефродіального типу),
нервової ( по типу ортогона).
Наявність органів чуття – пігментних очок і сенсил
(хемо- та механорецепторів).
Дихальна й кровоносна системи відсутні.

6. Клас Сисуни (Trematodes)
Паразитичні організми, які мають певні морфофункціональні пристосування до паразитичного способу життя.
Тіло спющено в дорсо-вентральному напрямку, у вигляді листка.
Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла та має мускулисту присоску.
Покриви - шкірно-м’язовий мішок, який утворюється з тегументу (синцитій) та трьох груп м’язів.
Травна система: ротовий отвір – глотка – стравохід – кишечник.
Видільна система: розгалужені протонефридії (термінальні клітини) – багатоклітинні канальці – бічні канальці - видільний канал (“сечовий міхур”) – видільні пори.

7. Клас Сисуни (Trematodes)
Статева система. Гермафродитна (за винятком у шистосом):
- чоловіча – парні сім’яники, сім’япроводи – сім’явипорскувальний канал – цирус (копулятивний орган);
- жіноча – яєчник, жовточники – сім’яприймальник – оотип – тільця Меліса – матка – статевий отвір.
Нервова система. Навкологлоткове нервове кільце + три пари нервових стовбурів, які з’єднані між собою комісурами. (Ортогон).
Трематодозний тип розвитку (чергування гермафродитного та партеногенетичного поколінь)
Пристосування до паразитичного способу життя – наявність присосок, шипів, гачків та ін.; велика кількість статевих продуктів та висока інтенсивність розмноження на різних стадіях життєвого циклу.
Морфологічна дегенерація – відсутність органів чуттів, спрощення нервової системи.

8. Паразитують сисуни в печінці, підшлунковій залозі, кишечнику, в легенях, кров'яному руслі.
Розвиваються зі зміною хазяїв.
Проміжними хазяїнами є водні та сухопутні молюски, крім них можуть бути ще додаткові хазяї – комахи, краби, раки, риби.
Статевозріла форма – марита – паразитує в організмі дефінітивного (остаточного) хазяїна, яким може бути людина, інші ссавці або птахи.

9. Клас Сисуни (Trematodes)
пори.
Будова трематод (схема):
1 — ротова присоска,
2 — глотка,
3 — навкологлоткове нервове кільце,
4 — середня кишка,
5 — черевна присоска,
6 — піхва (матка),
7 — яєчник,
8 — видільна система,
9 — желточник,
10 — оотип,
11 — тегумент,
12 — сім’яники,
13 — сім’япровід,
14 — циррус.

10. Клас Сисуни (Trematodes)
БУДОВА ТЕГУМЕНТУ
Кожно-мускульный мешок (поперечный срез; 1 — паренхима, 2 — продольные мышцы, — диагональные мышцы, 4 — кольцевые мышцы, 5 — базальная мембрана, 6 — шип, 7 — тегумент, 8 — дорсовентральные мышцы, 9 — погруженная часть тегумента

11. Сисун печінковий Fasciola gepatica – збудник фасціольозу
Сисуни, які паразитують в печінці та жовчних шляхах
Сисун печінковий Fasciola gepatica – збудник фасціольозу
а-система органів виділення, б-система органів травлення, в-система органів розмноження
Відноситься до типу Плоскі черви, класу Сисуни.
Тіло плоске, листкоподібне, сірого кольору з коричневим відтінком.
Передній кінець, на якому знаходиться ротовий і черевний
присоски, різко звужений, потім тіло розширюється,
утворюючи «плечики». Задній кінець знову звужується.
Розміри F.hepatica 2-3,5х0,8-1,2 cм.
Паразитує у жовчних протоках і жовчному міхурі переважно у великої і малої
рогатої худоби, свиней, коней та інших травоїдних тварин, зрідка в людей.

12. Життєвий цикл сисуна печінкового: 1 - остаточний хазяїни; 2 - яйце;
З - мірацидій;
4 - проміжний хазяїн (малий ставковик Galba truncatula);
5 - спороциста;
6 - материнська редія;
7 - дочірня редія;
8 - церкарій;
9 - адолескарій;
10 - адолескарій на траві.
Розвиток відбувається з одним проміжним хазяїном – молюск ставковик малий (Galba truncatula).
Джерелом інвазії є домашні тварини (корови, вівці, кози, коні та ін.).
Фасціоли виділяють незрілі яйця, які з жовчю потрапляють у кишечник і виділяються з екскрементами хазяїна. Розвиток мірацидіїв в яйцях відбувається у воді за температури 26-28°С. Після виходу у воду мірацидії проникають у молюска, у тілі якого шляхом партеногенезу утворюються спороцисти, редії, церкарії. Останні мають хвіст, після виходу з молюска швидко інцистуються на рослинах або поверхні води, перетворюючись на адолескаріїв. Адолескарії з'являються переважно в середині літа. Зараження тварин і людини відбувається при проковтуванні адолескаріїв разом із травою або водою з відкритих стоячих водойм. Звільнившись від оболонки, адолескарії проникають через стінку кишки в кровоносне русло, мігрують у печінку.

13. ФАСЦІОЛЬОЗ
Фасціольоз – пероральний біогельмінтоз, зооноз, природно-вогнищева інвазія. Трапляється переважно в рослиноїдних тварин.
Патогенез. Біопсія печінки в ранню фазу фасціольозу вказує на мікроабсцеси і мікронекрози паренхіми з інфільтрацією її еозинофілами і гігантськими клітинами.
В основі патогенезу фасціольозу має значення травматизація гепатобіліарної системи і сенсибілізація організму хворого продуктами метаболізму гельмінта з настанням клінічної картини алергії, особливо в ранню фазу фасціольозу. Слід враховувати механічну дію паразита на інші тканини й органи (підшкірна клітковина, легені, черевна порожнина, очне яблуко та ін.), можливість вторинної бактеріальної інфекції.
Жовчні ходи печінки,
уражені фасціолами

14. ФАСЦІОЛЬОЗ
Діагностика. Розпізнання фасціольозу в ранню його фазу викликає великі труднощі, оскільки паразити починають виділяти яйця тільки через 3-4 місяці після проникнення в організм людини. Яйця фасціол виявляються в дуоденальному вмісті й у випорожненнях. У випорожненнях при слабкій інвазії яйця знайти важко, методи флотації непридатні. Доцільно досліджувати великий мазок під бінокулярним мікроскопом або застосовувати методи осадження (наприклад, метод Горячева). При вживанні в їжу ураженої фасціолами печінки тварин у калі можна знайти транзиторні яйця, які проходять через шлунково-кишковий тракт людини незміненими. Тому для правильної діагностики аналіз калу і дуоденального вмісту слід повторити ще раз через 1-2 тижні, виключивши з раціону хворого печінку.
Профілактика. Слід систематично проводити санітарно-освітню роботу серед населення. Профілактика проводиться також шляхом благоустрою вбиралень, їх розміщення, недопущення скидання нечистот у водойми, знезаражування фекалій.

15. Сисун котячий, або сибірський Оpistorhchis felineus – збудник опісторхозу
Тіло паразита сплющене, 4-13 мм в довжину і 1,0-3,5 мм у ширину.
Гермафродит.
Має ротову і черевну присоски.
Сім'яники розміщуються не в передній, а в задній частині тіла. Тут знаходиться і яєчник. Матка зміщена до переднього кінця тіла.
Кожна особина виділяє за добу понад 900 яєць.
Опісторхіси в статевозрілій стадії паразитують у жовчних ходах печінки, жовчному міхурі й протоках підшлункової залози людини.

16. Життєвий цикл сисуна котячого:
Життєвий цикл Opisthоrchis felineus
описав німецький учений G.Vogel.
Яйця із сформованими мірацидіями виділяються назовні з кишечнику остаточного хазяїна і для подальшого розвитку повинні потра­пити у водойму.
Життєвий цикл сисуна котячого:
1 - остаточний хазяїн; 2 - яйце; проміжний хазяїн (молюск з роду Bithynia); 4 - мірацидій; 5 - спороциста; 6 - редія; 7 - церкарій; 7а - церкарій, що залишає молюска; в - другий проміжний хазяїн (риба з родини коропових); 9 - метацеркарій.
Тут вони проковтуються проміжними хазяїнами – прісноводними молюсками Bithynia leachi, у кишечнику яких вилуплюються мірацидії. Ці личинки проходять через стінку кишки, проникають у гемоцель молюска і перетворюються в материнську спороцисту. Остання утворює редії.
Настання наступної стадії – церкарія, відбувається через 4-6 місяців. Церкарії дуже рухомі, містять спеціальні залози проникнення. Активно проникають під покриви риби й інцистуються в підшкірній клітковині і м'язах. Метацеркарії стають інвазійними через 6 тижнів. Вони вкриті товстою сполучнотканинною оболонкою. У шлунку кінцевого хазяїна, який спожив заражену рибу, метацеркарії вивільняються з цист і вже через 3-5 годин активно рухаються, по жовчній протоці мігрують у печінку, жовчний міхур і підшлункову залозу. Через 3-4 тижні після зараження сисун стає статевозрілим і починає виділяти яйця.

17. ОПІСТОРХОЗ
Опісторхоз – пероральний біогельмінтоз, зооноз, природно-вогнищева інвазія. Дефінітивними (кінцевими) хазяїнами і джерелом інвазії є синантропні й домашні тварини (кішки, собаки, лисиці, песець та інші хижаки, які живляться рибою), а також людина. Проміжний хазяїн опісторхіса – прісноводний молюск Bithynia leachi. Додатковими хазяїнами, через яких заражаються опісторхозом людина і ссавці, є коропові риби – плітка, лящ, в'язь та ін.
Опісторхоз дуже поширений серед тварин, які живляться рибою. Сприйнятли­вість до інвазії загальна. Захворювання реєструється і в Україні. Основним центром поширення опісторхозу є басейни річок Обі та Іртиша, де інтенсивність інвазії коропових риб становить 93-96%. Зараженість місцевого населення досягає 87%.

18. ОПІСТОРХОЗ
Метацеркарії досить стійкі до несприятливих умов середовища. Личинки гинуть при температурі 8-12°С через 2-3 тижні, при варінні риби куском – через 20 хв, у фрикадельках з рибного фаршу – через 10 хв від початку кипіння. Після засолювання дрібної риби личинки гинуть повністю через 3-5 діб, великої – через 10 діб. При гарячому копченні гинуть всі метацеркарії. Холодне копчення цієї гарантії не дає. Після заморожування риби личинки в цистах гинуть не зразу. Вони можуть виживати в м'язах дрібної риби до трьох діб при температурі від -2°С до 12°С, у великій морській рибі залишаються живими до 2-3 тижнів. .
Профілактика. Особливого значення в профілактиці опісторхозу набуває санітарно-освітня робота й охорона водойм від забруднення фекаліями, суворий санітарний нагляд за продажем рибних продуктів. Не вживати в їжу сиру і напівварену рибу.

19. Сисун ланцетоподібний Dicrocoelium lanceatum –
збудник дикроцеліозу
Розмір 8-10 мм довжини, форма ланцетна. Має дві присоски: ротовий і черевний, дві гілки кишечнику не галузяться, у передній частині тіла розташовуються сім'яники та яєчники (не розгалужені), у задній – матка, заповнена яйцями.

20. Життєвий цикл сисуна ланцетоподібного: остаточний хазяїн; 2 - яйце з мірацидієм; З - перший проміжний хазяїн (молюск роду Zebrina); 4 - мірацидій; спороциста І порядку; спороциста II порядку; церкарій; 8 - збірна циста; 9 - другий проміжний хазяїн (мурашки з роду Formica); метацеркарій.
Яйце з мірацидієм проковтується молюском з роду Helicella та Zebrina. У молюску мірацидій звільняється з яйця і потрапляє в печінку, де шляхом партеногенезу розвивається два покоління спороцисти, потім формується церкарій, він мігрує в порожнину легенів. Церкарії склеюються і при рухах молюска виділяються назовні. Якщо збірні цисти у вигляді слизових грудочок потрапляють до мурашки, то в їх м'язах і жировому тілі протягом днів розвиваються метацеркарії.
Проміжний хазяїн: молюск Helicella derbentina, Zebrina detrina.
Додатковий хазяїн: мурашка Formica fusca.
Кінцевий хазяїн: велика і мала рогата худоба, коні, свині, олені,
сарни, людина дуже рідко.
Місце паразитування: печінка, жовчні протоки.

21. ДИКРОЦЕЛІОЗ
Шляхи зараження: випадкове проковтування мурашок, інвазованих метацеркаріями.
Симптоми: перебіг дикроцеліозу подібний до фасціольозу.
Лабораторна діагностика: виявлення яєць у калі.
Профілактика: перед вживанням городину ретельно полоскати, щоб не потрапляли в їжу мурашки.
Громадська профілактика: планування заходів для утримання пасовищ у належному, незабрудненому випорожненнями стані. Оберігання свійських тварин від зараження.
Географічне поширення: в Україні скрізь, де є пасовиська.

22. Сисун легеневий Paragonimus ringeri – збудник парагонімозу
Сисуни, які паразитують поза печінкою
Сисун легеневий Paragonimus ringeri – збудник парагонімозу
Живі парагонімуси рожево-коричневого, мертві – сіро-коричневого кольору; тіло за формою схоже на кавове зернятко, 8-16 мм завдовжки, 4-8 мм завширшки, товщиною 3-5 мм,
Поверхня тіла гельмінта вкрита численними лускоподібними широкими шпичками. Ротовий і черевний присоски майже однакового діаметра. Кишечник звивистий, тягнеться до кінця тіла. Два сім'яники лежать з боків екскреторного каналу у задній третині тіла. Часточковий яєчник і петлі невеликої матки розміщуються паралельно. Добре розвинуті жовтівники локалізуються від рівня глотки до заднього кінця сисуна.

23. Сисун легеневий Paragonimus ringeri
Яйце овальної форми з товстою прозорою оболонкою, жовто-коричневого кольору. На одному з полюсів знаходиться добре помітна кришечка і стовщена шкаралупа. Другий полюс яйця загострений, без горбика. Всередині яйця містяться жовткові клітини. Розміри: х48-60 мкм.
На стадії статевої зрілості парагонімуси паразитують в організмі людини, кішки, усурійського тигра, свині, собаки, мангуста. Вони локалізуються переважно в дрібних бронхах, іноді на плеврі, діафрагмі, у підшлунковій залозі, печінці, шкірі, головному мозку.
48-60 мкм

24. Сисун легеневий Paragonimus ringeri біологія розвитку паразита:
Проміжний хазяїн паразита – молюски з роду Меlапіа.
Додатковий хазяїн – прісноводні краби роду Pofamon, раки з роду Camboroides.
З харкотинням, а іноді й із калом кінцевого хазяїна виділяються яйця парагонімуса . Подальший розвиток відбувається тільки у воді. За оптимальної для розвитку яйця температури води (близько 30°C) через 4 тижні в яйцях утворюються личинки – мірацидії, які потім покидають яйце і плавають у воді. Зустрівши молюска, мірацидії проникають в його тіло і перетворюються на спороцисти. Шляхом партеногенезу двічі линяють, розвиваються редії. В останніх утворюються церкарії, які покидають тіло молюска, проникають у крабів і раків – додаткових хазяїв. Тут вони інцистуються, перетворюються в метацеркаріїв. Якщо немає додаткових хазяїв, то церкарії перетворюються на адолескарії.

25. ПАРАГОНІМОЗ Гельмітоз із переважним ураженням легень і мозку.
Парагонімоз – пероральний біогельмінтоз, зооноз, природно-осередкова інвазія.
Зараження кінцевих хазяїв (людина та ін.) відбувається при вживанні в їжу уражених метацеркаріями прісноводних крабів і раків сирими або недостатньо термічно обробленими.
Має місце зараження парагонімозом кінцевого хазяїна і шляхом проковтування адолескаріїв при вживанні води. У тонкій кишці кінцевого хазяїна з метацеркаріїв виходять незрілі форми парагонімусів, які перфорують стінку тонкої кишки, активно мігрують у черевну порожнину в напрямку до діафрагми. У грудну порожнину паразити проникають через діафрагму і середостіння, осідають для дозрівання в легенях.

26. ПАРАГОНІМОЗ
Діагностика. Розпізнання парагонімозу вимагає комплексного підходу з урахуванням клінічних, лабораторних і рентгенологічних даних та імунологічних реакцій.
На ранніх стадіях захворювання діагноз ґрунтується на клініко-рентгенологічних показниках. Причину захворювання встановлюють за умови вживання в їжу прісноводних раків і крабів, перебуванні в ендемічному осередку. Мікроскопічне виявлення яєць паразита у харкотинні, а іноді у фекаліях остаточно дозволяє встановити діагноз парагонімозу.
Профілактика. Профілактика парагонімозу передбачає відмову від вживання в їжу сирих і недостатньо термічно оброблених крабів і раків, від пиття сирої води з водойм, ретельне дотримання чистоти рук, одягу, кухонних інструментів під час приготування їжі з ракоподібних.
Громадська профілактика ґрунтується на проведенні санітарних заходів, запобіганні фекальному забрудненню води.

27. Сисуни кров’яні, або шистосоми – збудники шистосомозів
Шистосомози - захворювання, які викликаються різними видами сисунів роду Schistosoma (родини Schistosomatidae), які паразитують у кровоносній системі людини.
В організмі людини паразитують 4 види шистосом:
Schistosoma haematobium (шистосомоз сечостатевий), Schistosoma mansoni (шистосомоз кишковий (Менсона)), Schistosoma japonicum (шистосомоз японський) і Schistosoma intercalatum. Останній вид трапляється дуже рідко.

28. Сисун кров'яний, статевозріла особина (самка та самець).
Яйця:
Shistosoma haematobium,
Shistosoma mansoni;
Shistosoma japonicum .

29. Шистосомоз японський (Schistosomosis japоnicum)
Хронічне захворювання з переважним ураженням травної системи і, частіше, ніж інші шистосомози, ускладнюється неврологічними розладами.
Збудник – Schistosoma japonicum. Розміри самця 9,5-17,8х0,55-0,97 мм, самки – 15-20х0,31-0,36 мм. Загальна будова схожа з попередніми видами. Кутикула без шпичок.
Шистосомоз сечостатевий
Гельмінтоз із переважаючим ураженням сечостатевих органів.
Збудник – Schistosoma haematobium. Самець довжиною 4-15 мм, шириною 1 мм, самка – відповідно 20 і 0,5 мм. На вентральній стороні тіла самця знаходиться глибокий жолоб, в якому розміщується самка. Паразитують завжди парами.
Шистосомоз кишковий
Збудник – Schistosoma mansoni.
Роздільностатевий гельмінт. Самець більший за самку, розміром 10-12х1,2мм. Тіло широке, вкрите шпичками, краї завернуті на черевну сторону, утворюючи своєрідний копулятивний жолоб, в якому розміщується самка. Тіло самки тонке, довге, розміром 12-16х0,17 мм. Відмінність шистосом полягає у своєрідній будові кишечнику, бокові гілки якого зливаються на середині довжини тіла, утворюють непарну гілку. Сім'яників дуже багато. Самка має один яєчник, розгалужені жовтівники займають задню частину тіла. Матка коротка, містить невелику кількість яєць. Статевозрілі особини паразитують у мезентеріальних венах.

30. Життєвий цикл сисуна кров'яного:
1 - остаточний хазяїн; 2 - яйце з мірацидієм; мірацидій; проміжний хазяїн (в - молюск з родини Bulmidae. б - молюск з родини Planorbidae); спороциста; материнська редія; 7 - дочірня редія; церкарій.

31. ШИСТОСОМОЗ
Сечостатевий шистосомоз – перкутанний біогельмінтоз, антропоноз.
Кишковий шистосомоз – біогельмінтоз, антропоноз.
Японський шистосомоз – перкутанний біогельмінтоз, зооноз, природно-осередкове захворювання.
При ректороманоскопии обнаруживают шистосомозные гранулемы в виде просовидных образований желтоватого цвета, псевдополипов, грануляций слизистой оболочки, расширение геморроидальных вен.

32. Клас Стьожкові черви (Cestoda):
Характерні ознаки:
тіло сплощене, має форму стрічки, складається з голови – сколекса, шийки і членистої стрічки-стробіли, яка містить членики-проглотиди;
Проглотиди за стадією розвитку поділяються на гермафродитні, в яких розвинені чоловічі і жіночі статеві органи, і зрілі, заповнені заплідненими яйцями. Останні розташовуються в кінці стробіли і виділяються з калом.
Шийка, що прилягає одразу до сколекса, коротка і непочленована, виконує важливу функцію росту і формування стробіли шляхом брунькування.
статева система гермафродитна;
травна система відсутня. Живлення проходить всією поверхнею тіла;
нервова система утворена головним нервовим кільцем і двома нервовими стовбурами, що простягаються з двох боків стробіли і в кожному членику з'єднуються двома поперечними нервовими відгалуженнями;
видільна система протонефридіального типу;
кровоносної і дихальної систем немає;
розвиток проходить з личинковими стадіями і зміною хазяїв.
Тіло стьожаків, як і всіх плоских червів, покрите шкірно-м'язовим мішком: зовні кутикула, шар епітелію, м'язи (кільцеві і поздовжні).
Весь членик заповнений паренхімою, в якій розташована гермафродитна статева система.

33. стьожак широкий (Diphyllobothrium latum);
ціп'як озброєний (Taenia solium);
ціп'як неозброєний (Taeniarhynchus saginatus);
ціп'як карликовий (Hymenolepis nana).
/ - ботрії; 2 - зона росту; 3 - цирусна сумка; 4 - піхва; 5 - матка; 6 - жовтівники; 7-яєчник; 8 - оотип; 9 - вивідний отвір матки; 10-тільце Меліса; 11 -сім'яники; 12 - віночок гачків; 13-присоски; 14 - зона росту; 15-сім'яники; 16-матка; 17 яєчник; 18- тільце Меліса; 19- оотип; 20 - жовтівники; 21 - матка, заповнена яйцями; 22 - піхва; 23 - сім'явивідна протока.

34. схема строения половой системы
цепня и лентеца:
1 — матка, 2 — яичник, 3 — яйцевод, — влагалище, 5 — оотип, — желточник, 7 — циррусная сумка, — циррус, 9 — семяпровод, — семенники, 11 —тельце Мелиса

35. Личинкові стадії цестод різноманітні. Основні типи личинок:
Цистицеркоїд – мікроскопічних розмірів, передня частина тіла розширена, в якій міститься вивернутий сколекс. Задня частина у вигляді хвостового придатка. Цистицеркоїди переважають у тілі безхребетних проміжних хазяїв (у кліщів, ракоподібних, комах).
Цистицерк або фіна – округлий або овальний міхурець, заповнений рідиною, покритий сполучнотканинною капсулою. Всередині вивернена одна головка – сколекс. Цистицерки містяться в організмі ссавців.
Ценур – великий міхур, заповнений рідиною, на його внутрішній оболонці розташовуються групи сколексів. Уражає головний і спинний мозок овець, рідше великої рогатої худоби. Часто трапляється в підшкірній клітковині та м'язах тварин.
2. цистерк
3. цистицеркоїд
4. ценур

36. Личинкові стадії цестод різноманітні. Основні типи личинок:
Ехінокок – найскладніша личинкова форма стьожкових червів. Міхур на внутрішній поверхні має зародкові сколекси, оточені вивідковими капсулами, крім того, є вторинні (дочірні) ехінококові міхурі. У проміжного хазяїна (людини або м'ясоїдної тварини) ехінокок набуває різних модифікацій. Здатний до безперервного росту і досягає великих розмірів.
Альвеокок – багато з'єднаних між собою міхурів, в яких є зародкові сколекси. Міхурці неправильної форми, всі з'єднуються між собою, а сколекси мають вигляд жовтуватих дрібних крапок. Міхур здатний проростати в сусідні тканини.
Стробілоцерк має добре розвинений сколекс і стробілу, що закінчується міхурцем. Стробіла несправжньо почленована.
Процеркоїд – перша личинкова форма стьожаків, має поздовжню форму тіла, спереду присоскові заглибини (первинні ботрії), а в кінці – заокруглений придаток з гачками.
Плероцеркоїд – друга личинкова форма стьожаків, розвивається в тілі додаткових хазяїв (риб, амфібій), досягає розмірів до 1 см з присмоктувальними щілинами на головному кінці.
1. плероцеркоїд
5. альвеолярний пухирець
6-7. личинка ехінокока

37. Свинячий ціп'як (ціп'як озброєний) – Taenia solium - збудник теніозу
Тіло стрічкоподібної форми, містить
до 1000 члеників (проглотид) і досягає
довжини 2,5-3 м.
Головка (сколекс) розміром близько 1 мм
має чотири круглих присоски і на хоботку
віночок з одного ряду гачків (22-32).
За допомогою присосків і гачків паразит
утримується на слизовій оболонці
кишечнику хазяїна.

38. Свинячий ціп'як (ціп'як озброєний) – Taenia solium - збудник теніозу
Зрілі членики прямокутної форми, розміром 127 мм.
Матка Taenia solium містить бокових гілок, не має вивідного отвору, заповнена яйцями з онкосферами.
Членики, які відриваються, виносяться пасивно з фекаліями, зрідка активно виповзають через відхідник. Яйця в калі трапляються зрідка.

39. Життєвий цикл ціп'яка озброєного: 1 - остаточний хазяїн;
2 - нерухливі членики;
З яйце;
4 - проміжний хазяїн;
5 - онкосфєра;
6 - фіна (цистицерк);
7 - фінозне м 'ясо;
8 - головний мозок, уражений цистицеркозом.
Єдиним кінцевим хазяїном ціп'яка озброєного є людина. Хворий виділяє яйця і зрілі проглотиди. Потрапивши в навколишнє середовище, яйця парази-та поїдаються домашніми свинями – основними проміжними хазяїном. У шлунку і кишечнику свині шкаралупа яйця перетравлюється й онкосфери стають вільними. За допомогою гачків вони проникають через стінку в крово-носне русло і з течією крові рознося-ться по всьому організму. Зародки переважно локалізуються в міжм'я-зовій сполучній тканині. Через днів після зараження утворю-ються цистицерки. Ця личинкова стадія і є інвазійною для людини. Якщо свинина з живими цистицерками (фінами) поїдається людиною, то в її шлунку міхур перетравлюється, а звільнені голівка і шийка повністю вивертаються у дванадцятипалій кишці і прикріплю-ються своїми гачками і присосками до слизової оболонки кишки.
Ціп'як свинячий може паразитувати у людини як у статевозрілій, так і в личинковій стадії у вигляді цистицерка. Тому свинячий ціп'як, на відміну від ціп'яка бичачого, спричиняє у людей два захворювання: теніоз, коли гельмінт у стьожковій стадії перебуває у кишечнику хворого, і цистицеркоз, коли личинки (цистицерки) перебувають в органах і тканинах.

40. ТЕНІОЗ
Теніоз – антропоноз, з переважним ураженням верхнього відділу кишечнику з диспепсичними розладами в результаті інвазії статевозрілими особинами або личинками Taenia solium.
Рання фаза хвороби вивчена недостатньо. Хронічна стадія теніозу супроводжується нудотою, зрідка блюванням, нестійким кашкоподібним випорожненням, головним болем, порушенням сну, апатією або дратівливістю. Хворі скаржаться на млявість, метеоризм, болі в животі різної локалізації, частіше в правій здухвинній ділянці. В інвазованих можуть траплятися ускладнення, пов'язані із заповзанням члеників у червоподібний відросток, піхву. Описані випадки проникнення гельмінта у жовчний міхур із розвитком холециститу, обтураційної жовтяниці і перфорації.

41. ТЕНІОЗ
Діагностика. Досліджують фекалії і матеріал, одержаний періанальним зскрібком від хворої людини. У фекаліях можна знайти проглотиди. Довжина кінцевих зрілих члеників (12 мм) у два рази перевищує ширину. У центрі матки міститься стовбур, від якого в обидва боки відходять 8-12 бічних гілок. Прогноз при захворюванні на теніоз завжди серйозний і зумовлений можливістю автоінвазії онкосферами і розвитком цистицеркозу. Профілактика. Серед заходів громадської профілактики виділяють: ветеринарно-санітарний контроль на м'ясокомбінатах і знезараження фінозної свинини; виявлення і лікування хворих на теніоз; правильне утримання свиней, ретельну термічну обробку м'яса. Проводять санітарно-просвітницьку роботу серед населення. Профілактика цистицеркозу передбачає дотримання правил особистої гігієни, санітарно-гігієнічних і технологічних норм приготування і зберігання їжі.

42. Цистицеркоз – інвазія мозку та інших органів і тканин личинками – цистицерками – Cysticercus cellulosae ціп'яка озброєного (свинячого). Може реєструватися як ускладнення теніозу.

43. Цистицеркоз
Цистицерки, які знаходяться в підшкірній клітковині, рухомі при пальпації, мають гладеньку поверхню, хрящоподібної консистенції, круглі або овальні. Навколо утворюється щільна фіброзна капсула.
Залежно від локалізації
розрізняють 4 форми цистицеркозу мозку:
1)цистицеркоз великих півкуль;
2)цистицеркоз шлуночкової системи;
3)цистицеркоз основи мозку;
4)змішана форма цистицеркозу.

44. Цистицеркоз
Cerebral cysticercosis

45. Цистицеркоз Cardiac cysticercosis Ocular cysticercosis
Цистицеркоз очей викликає порушення гостроти зору, аж до його втрати.

46. Бичячий ціп'як (ціп'як неозброєний) – Taeniarhynchus saginatus - збудник теніаринхозу
Тіло складається з члеників.
Сколекс до 2 мм у діаметрі, округло-квадратної форми, містить 4 присоски без гачків.

47. Бичячий ціп'як (ціп'як неозброєний) – Taeniarhynchus saginatus - збудник теніаринхозу
У середній частині тіла знаходяться гермафродитні, у задній – зрілі членики, прямокутної форми, розміром 20-30х12 мм, заповнені замкнутою маткою з бічними відгалуженнями.
Зрілі членики здатні самостійно рухатися. У матці знаходяться яйця, оточені тонкою оболонкою, всередині їх міститься шестигачковий зародок – онкосфера.

48. Бичячий ціп'як (ціп'як неозброєний) – Taeniarhynchus saginatus - збудник теніаринхозу
Проміжний хазяїн ціп'яка бичачого – велика рогата худоба, буйволи, які заражаються онкосферами на пасовиську. У кишечнику проміжного хазяїна двошарова оболонка онкосфери руйнується, личинка через стінку кишки проникає в кровоносне русло і з течією крові розноситься по організму. Затримуються онкосфери в міжм'язовій сполучній тканині серця, язика і скелетних м'язах, де перетво-рюються на личинку другої стадії розвитку – цистицерк (фіну), протягом 4-5 місяців. Фіни розміром від просяного зерна до горошини. Трива-лість життя цистицерків у м'язах проміжного хазяїна 8-9 місяців. Єдиним кінцевим хазяїном для личинки другої стадії ціп'яка неозброєного є людина.
Заражається людина при вживанні м'яса, яке містить живих цистицерків: потрапивши у шлунок, міхурі перетравлюються, головка звільняється, вивертається назовні і прикріплюється присосками до слизової оболонки кишок (переважно 12-типалої кишки). Починається утворення проглотид, формується статевозріла особина. За добу молода особина видовжується на 7-10 см. З моменту проковтування фіни до досягнення статевої зрілості і відділення зрілих члеників проходить близько чотирьох місяців.
Життєвий цикл ціп'яка неозброєного:
1 - остаточний хазяїн; 2 - рухливі членики;
З - яйце; 4 - проміжний хазяїн; 5 - фіна;
6 - розвиток цистицерка; 7 - фінозне м'ясо.

49. T. Saginata
in the ileum
T. Saginata
removed
from intestine

50. ТЕНІАРИНХОЗ
пероральний біогельмінтоз, антропоноз, реєструється на всіх континентах земної кулі. В Україні виявляються поодинокі випадки захворювання. Переважно хворіють люди певних професій (забійники тварин, кухарі, торгівельні працівники та ін.).
Майже безсимптомний початок хвороби. Свідченням інвазії може бути виповзання або виділення з фекаліями члеників. Із настанням хронічної стадії хворі скаржаться на кволість, зага-льну слабкість, дратливість, порушення апетиту, нудоту, зрідка блювання, метеоризм, слинотечу. Можливі часті, кашкоподібні випорожнення, болі у животі різної локалізації та інтенсивності, вуркотіння. У частини хворих розвивається глосит – язик збільшується за розмірами, містить тріщини. Це збігається із зменшенням кислотності шлункового вмісту. Із залученням у процес нервової системи виникає головний біль, запаморочення, порушення сну, судомні напади, апатія. У гемограмі незначна лейкопенія й еозинофілія, помірна анемія, макроцитоз.
Ускладнення теніаринхозу – апендикулярна коліка (заповзання члеників у червоподібний відросток), жовчна коліка (внаслідок дискінезії жовчних шляхів), гострий холецистит (проникнення проглотид у жовчний міхур), закупорювання спільної жовчної протоки гельмінтом, обтураційна непрохідність кишечнику, перфорація дванадцятипалої кишки, проникнення гельмінта в підшлункову залозу.

51. діагностика
Під час опитування хворий може вказати на виповзання члеників або виділення їх з фекаліями; позитивних результатів для виявлення яєць неозброєного ціп'яка можна досягти, застосувавши метод перианально-ректального зскрібка, змиву з періанальних складок.

52. Карликовий ціп'як (Hymenolepis nаnа) - збудник гіменолепідозу
Гіменолепідоз – назва гельмінтозів з групи цестодозів, що викликаються карликовим і щурячим ціп'яками Hymenolepis папа і Hymenolepis diminuta – кишкова інвазія, яка переважає в дітей. У ряді випадків має тяжкий і тривалий перебіг.
Карликовий ціп'як – черв'як невеликих розмірів: 5-30х0,55-0,70 мм.
Сколекс величиною 0,25-0,30 мм містить 4 м'язові присоски і втяжний хоботок із віночком кутикулярних гачечків. Стробіла утворена 200 члениками.
Зрілі членики заповнені мішкоподібної форми маткою. Статева система – гермафродита. У незрілих члениках містяться кулясті сім'яники, яєчник, лопатевий жовтівник. У матці зрілих члеників знаходиться до 200 яєць.

53. 1 - людина - остаточний та проміжний хазяїн; 2 - яйце;
Життєвий цикл:
1 - людина - остаточний та проміжний хазяїн;
2 - яйце;
З - цистицеркоїд;
4 - життєвий цикл карликового ціп'яка в кишках людини без виходу в зовнішнє середовище:
а - доросла особина;
б - онкосфера;
в - фіна.
Життєвий цикл паразита складний, може відбуватися в організмі однієї і тієї самої особини, яка є остаточним і проміжним хазяїном карликового ціп'яка. Розвиток може здійснюватися і за участі комах (блохи, мухи, борошняні жуки – стають проміжними, механічними хазяїнами). Людина заражається, проковтнувши яйця карликового ціп'яка, які проходять через шлунок і потрапляють у тонку кишку. Онкосфери з яєць паразита мимовільно активними рухами звільняються від оболонок у тонкій кишці людини, заглиблюються в кишкові ворсинки і перетворюються тут на фіни цистицеркоїди.
На 6-8-му добу після заглиблення онкосфери ворсинки відокремлюються від слизової кишки, руйнуються, цистицеркоїди випадають у просвіт кишки. Вони за допомогою присосок і гачечків сколекса закріплюються на слизовій оболонці кишки, розпочинається процес стробіляції. Через діб перетворюються на статевозрілу форму ціп'яка. Формування дорослої особини триває 3 тижні. Періодично від стробіли відриваються членики, заповнені яйцями (онкосфери), які з випорожненнями виділяються в навколишнє середовище. Яйця інвазійні вже в момент виходу з кишечнику, що зумовлює безпосереднє зараження від хворої людини.

54. Причина інвазії: брудні руки, нічні горшки, ручки у вбиральнях, предмети домашнього вжитку, забруднені яйцями паразита продукти харчування та ін. Яйця на пальцях рук зберігаються протягом 3-4 годин, у воді – 3-4 тижні, при температурі 60ºС виживають протягом 15 хв, при 30ºС – 40 хв.
Гіменолепідозом хворіють переважно діти віком 3-14 років, що зумовлено низьким рівнем гігієнічних навичок і недостатнім імунітетом. У пубертатному віці заражуваність зменшується. Хвороба частіше трапляється у жителів міст, що зумовлено скупченістю населення. Тривалість паразитування однієї генерації не перевищує 2 місяців. При гіменолепідозі можливе повторне зараження як внаслідок проковтування яєць, так і за рахунок внутрішньокишкової автосуперінвазії, що є причиною тривалих та інтенсивних інвазій.

55. Клінічна діагностика гіменодепідозу ускладнена
Клінічна діагностика гіменодепідозу ускладнена. Діагноз ґрунту­ється на виявленні яєць гельмінтів у випорожненнях.
Профілактика.
Ретельне дотримання правил особистої гігієни,
регулярна дезінфекція вбиралень,
виявлення інвазованих осіб та їх дегельмінтизація,
інформування батьків, дітей, обслуговуючого персоналу дитячих закладів про контактні інвазії;
виховання гігієнічних навичок у дітей;
забезпечення дітей молодшого віку індивідуальними горщиками, проведення систематичної обробки горщиків і стільчиків окропом,
дотримання дітьми
правил гігієни після
відвідування вбиралень;
вологе прибирання
приміщень і обробка
реманенту;
обробка іграшок.

56. Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) – збудник дифілоботріозу
Дифілоботріоз – гельмінтоз хронічного перебігу, поширений у районах розвинутого рибальства, у прісноводних водоймах.
Збудники дифілоботріозу – стьожкові гельмінти. Зареєстронано 8 видів роду Diphyllobothrium. Значення в патології людини має стьожак широкий (Diphyllobothrium latum).

57. Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum)
Біогельмінт досягає довжини від 2 до 20 м і більше. Живе в людини кілька років.
Головка завдовжки 2-2,5 мм, сплющена з боків, видовжено-овальної форми, має дві поздовжні присмоктувальні щілини (ботрії), якими паразит прикріплюється до ворсинок слизової оболонки. Шийка вузька, несегментована, коротка – до 10 мм. Кінцеві зрілі членики вкорочені, широкі.
У центрі міститься звивиста матка у вигляді розетки коричневого або жовтого кольору, заповнена яйцями. Матка має вивідний отвір, через який яйця вільно виділяються в кишечник, і тому вони завжди містяться у значній кількості у випорожненнях хворого.
Стробіла містить коротких і широких члеників.

58. 1 - остаточний хазяїн; 2 - яйце;
Життєвий цикл стьожака широкого:
1 - остаточний хазяїн; 2 - яйце;
З - корацидій; 4 - перший проміжний хазяїн - циклоп (ряд Copepoda); ооцеркоїд;
6 - другий проміжний хазяїн - риби-хижаки; 7 - плероцеркоїд;
8 - плероцеркоїд у м'язах риб.
У циклі розвитку паразита беруть участь три хазяїни. Кінцевим хазяїном є людина, собака, кішка, лисиця, іноді свиня. Проміжними хазяїнами є прісноводні веслоногі рачки: циклопи та діаптомуси – мешканці водойм, в яких із проковтнутих корацидіїв утворюються личинки – процеркоїди. Додатковим хазяїном є прісноводні риби: щука, окунь, судак та інші, які заражаються, проковтуючи інвазованих рачків.

59. У тілі риби з процерко­їдів через 3-4 тижні розви-ваються личинки – плероцеркоїди. На стадії статевої зрілості паразитує в тонкій кишці людини, собаки, кішки, лисиці та інших ссавців. З калом дефінітивних (кінцевих) хазяїв у навколишнє середовище виділяються яйця. Потрапивши у воду при температурі 10-20ºС, через 2-5 тижнів у них формуються зародки – корацидії, які виходять у воду. Яйця, які потрапили у водойму восени, перези-мовують і навесні продо-вжують свій розвиток.
Тут їх проковтують проміжні хазяї – прісноводні рачки (циклопи). У рачках через 2-3 тижні личинки перетворюються в процеркоїдів. Риби (щука, окунь, линок, йорж, судак та ін.) – другий проміжний хазяїн – заражуються, поїдаючи інвазованих циклопів. Процеркоїди проникають через стінку кишки в підшкірну клітковину, м'язи, печінку, ікру та інші органи і тканини, перетворюються на плероцеркоїди. Іноді буває в одній рибині кілька сотень плероцеркоїдів.
Зараження людини та інших ссавців стьожаком широким відбувається при вживанні в їжу сирої, недостатньо термічно обробленої риби або ікри, що містить плероцеркоїди

60. Дифілоботріоз – природно-осередкове захворювання, пероральний біогельмінтоз, зооноз.
Дифілоботріоз характеризується поліморфною симптоматикою, проте, може проходити за незначних клінічних проявів. У частини хворих виникає помітна клінічна картина інвазії. Вони скаржаться на нудоту, зрідка блювання, болі в епігастрії або по всьому животі, не зумовлені вживанням їжі, метеоризм, поганий апетит, нестійкі випорожнення, втрату працездатності, іноді на шкірі з'являється кропивниця. В окремих хворих виникають епілептичні судоми, обтураційна кишкова непрохідність. Розвиток дифілоботріозної перніціозоподібної анемії супроводжується кволістю, сонливістю, запамороченням, втратою працездатності, диспепсичними розладами. Часто виникає печіння язика, особливо при вживанні ліків, кислої або солоної їжі. Можуть бути болі у стравоході при проковтуванні їжі.

61. Діагностика. Розпізнавання захворювання ґрунтується на клініко-епідеміологічних даних. Діагноз підтверджується виявленням у калі яєць стьожака широкого. Ефективність гельмінтоовоскопічних методів висока, бо за добу один гельмінт виділяє кілька мільйонів яєць. Нерідко діагноз підтверджується при виявленні у фекаліях фрагментів стробіли різної довжини. Широка стробіла з короткими члениками і розміщеною в кожному з них розеткоподібної темно-бурої матки дозволяє встановити видову належність паразита.
Яйце стьожака широкого велике, овальної форми, з гладенькою, прозорою двоконтурною оболонкою, товщиною 1-2 мкм, жовтуватого або сірого кольору. Всередині знаходиться велика кількість зернистих жовткових клітин. На одному полюсі яйця міститься кришечка, щільно з'єднана з оболонкою. D.latum – єдиний вид стьожкових червів, у якого яйця мають кришечку.

62. Echinococcus granulosus – збудник ехінококозу
Збудник ехінококозу – личинкова стадія гельмінта Echinococcus granulosus, який належить до родини Taeniidae, класу Cestoidea.
Тіло статевозрілого паразита досягає 3,4-6,2 мм у довжину, в ширину 0,27-0,98 мм, складається з головки (сколекса), шийки і трьох-чотирьох члеників. На голівці чотири присоски і подвійний віночок із гачків. В останньому членику знаходиться матка з боковими гілками, яка містить яєць.
Личинка ехінокока – міхур діаметром від 1 мм до см і більше, і має назву ехінокока однокамерного (Echinococcus unilocularis). Стінка міхура складається з внутрішньої зародкової і зовнішньої кутикулярної оболонок. Поверх останньої внаслідок реакції тканин хазяїна формується щільна фіброзна капсула. Внутрішня порожнина міхура заповнена рідиною. У зародковій оболонці знаходиться велика кількість вивідних капсул, в яких розвиваються зародкові сколекси. Дозрілі сколекси вілько плавають у рідині ехінококового міхура (гідатидний пісок). Із сколексів формуються дочірні, а всередині їх – внучаті міхурі. Іноді ехінококові міхурі не містять ні сколексів, ні дочірніх міхурів. Такі міхури локалізуються переважно в легенях, вони носять назву – ацефалоцисти.

63. Життєвий цикл ехінокока:
1 - остаточний хазяїн (1а - ехінокок у кишках остаточного хазяїна);
2 - рухливий членик; З - яйце; 4 - онкосфера;
5 фрагмент ехінококового міхура; 6 - проміжні хазяї;
7 - ехінококові міхурі в органах проміжних хазяїв.
Цикл розвитку ехінокока пов'язаний зі зміною двох хазяїв. Статевозрілі особини паразитують у тонкій кишці вовка, шакала, лисиці, собаки, песця, які є кінцевими хазяїнами. У процесі росту останній членик відривається від стробіли і виділяється разом з випорожненнями або самостійно назовні. Він здатний рухатися. З проглотиди виходять запліднені яйця, які тривалий час зберігають життєздатність: на поверхні ґрунту при температурі 10-24°С – протягом місяця, за вологості 60-80% – до 10 місяців, на сонці – дві доби, у гарячій воді (45ºС) – 20 хвилин, при 100ºС – 20 секунд, при – 18ºС – 2-3 доби.

64. Пероральним шляхом яйця потрапляють у кишечник проміжного хазяїна, якими можуть бути до 70 видів ссавців, зокрема людина. У кишечнику проміж-ного хазяїна з онкосфери виходить зародок, який гачками пробиває стінку кишки, кровоносних судин і по ворітній вені потрапляє в печінку або, іноді, у легені, головний мозок, нирки, кістки. Тут онкосфери проходять стадію личинкового розвитку до ларвоцисти (ехінококова кіста).

65. Кінцевий хазяїн заражається, поїдаючи уражені ехінококом органи проміжного хазяїна. Потрапивши в тонку кишку кінцевого хазяїна, зародок прикріплюється гачками і присосками до слизової оболонки і розвивається у статевозрілу особину. Інвазійні яйця починають виділятися через  діб після попадання личинки в кишечник кінцевого хазяїна.
Перебіг ехінококозу хронічний, тривалий. Перші ознаки з'являються через значний проміжок часу після зараження, коли ехінококові міхури досягають певних розмірів. Прояви захворювання залежать від локалізації міхура, фази розвитку паразита, характеру реакції організму на онкосферу.
Частий варіант інвазії – ехінококоз печінки.

66. Профілактика ехінококозу полягає в дотриманні правил особистої гігієни, періодичному гельмінтоло-гічному обстеженні собак, знищенні бродячих собак. Важливий захід запобігання інвазуванню тварин ехінококозом – запобігання поїданню собаками туш і органів загиблих тварин. Регулярно проводять дегельмінтизацію

67. Дякую за увагу!