1. Українська минувшина в творах Івана кавалерідзе Виконала учениця 10-А класу Шевченко Владислава Науковий керівник Матвієнко Н. В.

2. Особа Івана Петровича Кавалерідзе є знаковою для зародження і розвитку українського та світового кіномистецтва. Багатогранна постать митця – скульптор, кінорежисер, драматург, він активно жив і працював понад 70 років: 20 пам’ятників, десять фільмів, стільки ж п’єс – ось його нетлінний доробок.
Творчість Івана Петровича Кавалерідзе (1887–1978) належить до тих явищ українського мистецтва, які з часом не тільки не втрачають своєї художньої актуальності, а навпаки, наче стають «більшими за самих себе».
Охоплюючи майже сімдесят років чи не найскладнішого, сповненого протиріч періоду у вітчизняній історії, твори митця зафіксували головні події доби, ті зміни у мистецтві, культурі, суспільній свідомості, що визначили особливості мистецького розвитку.

3. На кіностудії імені Олександра Довженка пам’ять про Кавалерідзе увічнено в меморіальній дошці з характеристикою «основоположнику українського історичного кіно» Мистецтвознавці називали його українським Мікеланджело XX ст.
Відомим на весь світ він став завдяки своїм пошукам нової «кіномови» в історичних фільмах «Коліївщина» та «Злива». Він створив першу українську кінооперу «Наталка Полтавка». Саме він зняв перший український звуковий художній фільм.

4. Загалом темі дослідження життя та діяльності І. П
Загалом темі дослідження життя та діяльності І.П. Кавалерідзе з точки зору історіографії присвячено не велика кількість статей, монографій та книжок. В основному це публікації, що вийшли в світ з нагоди 120 річчя Івана Петровича (квітень 2007р). Серед цих наукових праць слід відзначити доробок таких мистецтвознавців як: С. Зінич, Л. Донець, Н. Капельгородської, О. Мусієнко, Т. Медвєдєва, В. Слободян, В. Тримбача, Ю. Шлапак та інші в яких розкривається багатогранна особистість Івана Петровича Кавалерідзе.
Також хотілось би звернути увагу на найбільш маштабний проект присвяченній життю та творчості Івана Кавалерідзе який був втіленний у створенні книги «Іван Кавалерідзе: життя і творчість», що видана видавництвом «Кий» в тому ж таки році (автори-упорядники: Н. Капельгородська, О. Синько, Г. Скляренко, Л. Барабан, Ю. Шлапак, координатор проекту – Р. Синько).

5. Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що мистецька спадщини Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах життя українців в різні періоди історії. Він виступав за ідейність та справедливість у цьому нелегкому житті.
Мета дослідження
Проаналізувати ступінь вивчення проблеми попередниками.
Охарактеризувати різні види джерел, що сприяють розкриттю теми.
Дослідити життя та творчість Івана Кавалерідзе.
Сформулювати висновки, які витікають з аналізу дослідження
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1887року, тобто з моменту народження Івана Кавалерідзе, й закінчуються 1978 роком смертю митця.
Об`єктом дослідження є Іван Кавалерідзе та його роль в житті історії України. Предметом дослідження стало вивчення життя та творчості І.П. Кавалерідзе.
Методологічною основою дослідження є принцип історизму, наукової та об`єктивної оцінки діяльності життя та творчості Івана Кавалерідзе. При написанні широко використовувалися такі методи дослідження як проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, ретроспективний, системно структурний, метод порівняльного, логічного аналізу та інше.

6. Робота складається з п'яти розділів
Вступ
Формування світогляду І. Кавалерідзе
Геній, що змінив уявлення про кіно
Діяльність Кавалерідзе в умовах окупації та на завершальному етапі свого життя
Висновки

7. Народився 14 квітня 1887 р. поблизу міста Ромни на хуторі Ладинського в колишній Полтавської губернії (нині село Новопетрівка на Сумщині). По материнській лінії відносив себе до роду Кухаренців. Він цим пишався і завжди вважав себе українцем, хоча і говорив, що в ньому тече також ложка грузинської крові.
Дитинство Кавалерідзе минало в селі Талалаївці. Він навчався у початковій земській школі. Після трьох років навчання його забрав до Києва дядько, художник і археолог, хранитель скіфського відділу Київського археологічного музею Сергій Мазаракі. Творча атмосфера в домі Сергія Мазаракі сприяла формуванню смаків і творчих захоплень юнака. У Києві Кавалерідзе спочатку понад шість років навчався у приватній гімназії Валькера, яку покинув через переслідування за участь у студентських заворушеннях.
1906 року Кавалерідзе вступає до Київського художнього училища в клас архітектури, потім переходить у клас ліпленя. У 1909–1910 рр. Кавалерідзе навчається у Петербурзькій Академії мистецтв. Згодом в Парижі де стажується у Аронсона, знайомиться з багатьма діячами культури Франції, відвідує майстерню славетного скульптора О. Роден.
Але через кілька місяців бурхливого Паризького життя він раптом занудьгував за дружиною і повернувся на Батьківщину.

8. В Києві йому повідомляють про конкурс на створення комплексу “Історичний шлях” зі скульптурними зображеннями Андрія Первозванного, княгині Ольги, Кирила і Мефодія, й що Іван просто зобов’язаний прийняти в ньому участь.
За 4 ночі він разом із скульптором П.Сніткіним, своїм однокурсником, та архітектором В.Риковим (художнім керівником був Ф.Балавенський) виконав проект пам’ятника та придставив його на конкурс. Та отримав першу премію.
Офіційне відкриття монументу відбулося 4 вересня 1911 р., але доля цього пам’ятника, як і багатьох інших робіт Кавалеридзе, виявилась непростою. Монумент було знищено в 1920-ті роки і відновлено в лише в кінці ХХ сторіччя.

9. Цього ж 1911 року відбувається крутий перелом в житі Івана Петровича – його запросили працювати скульптором-декоратором та гримером на московське відділення кіностудії «Тіман і Рейнгард» . Він мав намір виїхати до Москви з родиною. Дружина відмовилась.
У Москві він працює з відомими на той час режисерами німого кіно Яковом Протазановим і Володимиром Гардіним.
Цікаво те, що зйомки першої картини в якій в якості художника-оформлювача приймав участь Кавалерідзе проходили в Києві, картина називалась «Ключи щастя».
У 1915 році Кавалерідзе призвали до армії. Спочатку він служив рядовим у Вологді, пізніше у В'ятці, потім у Царському селі. Саме тут Іван Петрович зустрів Лютневу революцію 1917року. В часи «російського хаосу» його друзі зробили все можливе для того, щоб талоновитий скультор був звілнений з військової служби, щоб уберегти його життя. Це їм вдалось зробити лише восени того ж 1917 року. Враховуючи подальший розвиток подій, можливо, це врятувало йому життя.
В Україні, куди пізніше прибув Кавалерідзе, вже була встановлена радянська влада. Для «нової влади» Кавалерідзе був революційно налаштованою людиною.
По особливому розпорядженню Кавалерідзе направили для споруди пам'ятникаТарасу Шевченку, якого запланували встановити в Ромнах. Одночасно як діячеві кіномистецтва Івану Петровичу наказують створити робітничо-селянський театр. Робота у відділі народної освіти Совнархоза, викладання малювання в школі, режисура в залізничному театрі – допомогли вижити в ті голодні та страшні часи революційного ліхоліття.

10. Геній, що змінив уявлення про кіно
В 1928 р. Іван Кавалерідзе залишає Харків та їде до Одеси, де плідно працює як сценарист і режиссер на Одескій кіностудії. Але зв’язки з Харковом на цьому не обірвалися. На ролі героїв своїх фільмів: гайдамак, запорожців, селян Кавалерідзе запрошує своїх друзів, акторів харківського театру «Березіль» — Івана Мар’яненка, Леся Сердюка, Валентину Чистякову і Наталю Ужвій, тісно співпрацює з акторами театру Леся Курбаса.
В тому ж 1928 р. Іван Петрович задумав кінотрилогію про боротьбу українського народу за незалежність. Ідеї Шевченка, закладені в його поетичній творчості, зокрема в поемі «Гайдамаки», надихнули на створення його першого фільму - «Злива». Стрічка вирізнялася небувалою оригінальністю, несподіваним художнім рішенням.

11. Злива
Інша назва картини «Злива» була більш промовистою: «Офорти до історії Гайдамаччини». Замисел художника був грандіозний – розповідь про історію України за останні 200 років. За розповідями очевидців, це була спроба поєднати скульптуру з кіно.
Незвичність картини викликала різні її оцінки. Було й немало критики.

12. У режисера матеріал, предмет став суттю, субстанцією
У режисера матеріал, предмет став суттю, субстанцією. Дощ був знятий так, що вже саме слово «дощ» ставало на екрані мистецтвом, відкривало суть у нових пластичних формах (наприклад, крупно зняті потоки дощу). Плугар, воли, плуг і погонич знімаються в павільйоні, на майданчику розміром тридцять метрів на двадцять. Землі немає, плуг відриває брили, зроблені з дерева, прикріплені до дерев’яного настилу завісами. «Чому не справжня земля?» — запитували у режисера. «Справжня земля розсипається й падає, як їй заманеться, а не так, як я задумав», — відповідав Кавалерідзе. Йому потрібно було, щоб брили підіймалися великі, підносились грізно і падали, створюючи чергування світла й тіні, потрібний ритм. Майстер шукав не реалістичні брили землі, а образ землі, образ, а не сотні гектарів зораного поля.
У «Зливі» Іван Петрович зображав «панство з порцеляновими обличчями». Акторам робили білий грим, і вони здавалися безкровними маріонетками. Якщо селянин — то він, природно, гримувався «під бронзу», набуваючи земляного або металевого відтінку.

13. Перекоп
У «Перекопі» вбачаємо всі ознаки романтичного твору. Конфлікт розв’язується у жорстоких класових зіткненнях, а не в долях окремих персонажів.
…Селянин-бідняк намагається прилаштувати до сохи ніж замість відсутнього лемеша. Сумно дивляться на неоране поле селянки. Не працює завод, але приходять робітники і запускають його. Відновлюються шахти, рухаються вагонетки із вугіллям, запускаються станки. А ось вже й селянин запрягає коня в плуг, засіває поле. З ненавистю дивляться на нього куркулі, зрештою вбивають. Наступають білогвардійці. До бою стають робітники, рухаються броньовики. Зупинився завод. Охололи домни. Немає палива. Білі засіли в Криму, відрізали Перекоп. Могутнім ударом Червона армія вибиває інтервентів з Перекопу. Таким був перебіг подій у фільмі.

14. Штурмові Ночі
«…Триває будівництво нового міста. Радіють постолам: чоловік – мотузяним, жінка – личаковим. Тракторобуд. Несуть цеглу робітники. Життя пересаджується на колеса. Мітинг. Збори. Не хоче ставати до роботи дядько Степан, - середняк. Агітує робітник: «Шість хвилин – і трактор». Не вірить Степан: «Вилами по воді писане». Соромить Степана дочка. Потужні крани. Постає Дніпрогес. Широкий Дніпро, буруни на воді. В роздумах Степан: «Не піду». Коні. Люди на возах. Тече підкорена вода…»
Навіть з короткого викладу змісту картини помітно нове для Кавалерідзе поєднання розлогого показу історичних подій із долею конкретної людини – середняка Степана.

15. Прикро, що до нас не дійшла «Злива», прикро, що дійшов «обрізаний» на 30 хвилин «Перекоп» (фільм в оригиналі тривав 74 хвилини). Отже, повною мірю оцінити ці фільми сучасному дослідникові не до снаги. Все ж відзначимо, що новий жанр кінематографу - кіноепопеї дав можливість досягти глибокої, змістовної насиченості художньому материалу. До того ж необхідно відзначити, що на той час Радянська влади приділяла особливу увагу новому мистецтву, фільми масово експортувались на іноземні кіноекрани, і фільми Кавалерідзе не були виключенням.

16. Коліївщина
Фільм «Коліївщина» (1933, Одеська кінофабрика) – вже звуковий, і його досі відносять до найпомітніших історичних творів українського кіно.
Попри всі ідеологічні правки, фільм залишився надзвичайно патріотичним. У ньому відчувається український дух і любов до українського народу, саме ця стрічка принесла Івану Петровичу славу великого режисера.

17. У фільмі «Коліївщина» зображено події визвольного руху в Україні, боротьбу селян та дрібних міщан проти польської шляхти.
Кінострічка розповідає про події 1768 року, коли на Правобережній Україні спалахнуло народне повстання проти польського гніту. 
Герой фільму Семен Неживий, поблукавши по чужині, повертається в рідне село, де застає страхітливу убогість і голод. Герой організовує бідноту на повстання, але його гаряча душа не бачить, що найближчі його сподвижники - представники козацьких старшин Максим Железняк і Іван Гонта - в своїх інтересах використовують повстання. Врешті-решт саме вони і зраджують повстанців. 

18. Прометей
З 1934 по 1941 роки Іван Кавалерідзе працює режисером на Київській кіностудії «Українфільм». Саме тут Іван Петрович створив картину «Прометей», яка викликала гнівну реакцію Йосифа Сталіна.
В основу картини були покладені поеми Т. Г. Шевченка «Кавказ» і «Сон».

19. У «Прометеї» є моменти, де на думку критиків автора, у невигідному світлі представлена імперія. Зачіпається грузинська тема, а саме непокора східного народу. Але все це зроблено так велично і монументально, як міг подати лише Кавалерідзе.
Сталіна в «Прометеї» обурили сцени, які показують героїзм чеченських горців. Це епізод, у якому під поступово згасаючі голоси людей з’являються і пливуть неспокійною рікою солдатські й офіцерські кашкети..

20. Наталка Полтавка
Та Кавалерідзе проявив новаторство і в музичному жанрі. Завдяки йому артисти у кіно заспівали оперними голосами. Так з’явилися шедеври української кінокласики — «Наталка Полтавка» (1936), де виконавиця головної ролі Катерина Осмяловська співала голосом М.Литвиненко-Вольгемут. Це була творча знахідка режисера, нове слово в кінематографі.

21. Прем'єра фільму відбулася в Києві в листопаді 1936-го
Прем'єра фільму відбулася в Києві в листопаді 1936-го., а вже у грудні 1936 року прем'єра фільму відбулася в США. В той же час ”Наталку Полтавку” там зняв емігрант Василь Обидві картини показували майже одночасно. І фільм Кавалерідзе, зроблений під радянською цензурою, без англійських титрів переміг.

22. Нажаль ці новаторські (фільм в стилі кіноопери) пошуки Івана Петровича на той час були останні. Маестро довгий час просто «плив за течією» не привертаючи особливої уваги до власної персони, що напевно і врятувало його від Сталінських репресій тих часів.

23. Діяльність Кавалерідзе в умовах окупації та на завершальному етапі свого життя
Іван Кавалерідзе у 1941 році він знімав фільм про Олексу Довбуша. Працювати в роки війни було досить тяжко. Після довгих поневірянь сталося так, що відома ім'я Кавалерідзе врятувало життя знімальній групі. «Діловод коменданта довго вивчає наші документи. Коли доходить черга до мого посвідчення, приносять звідкись товсту енциклопедію, видану чи то в Мюнхені, чи то в Львові, починає перегортати... Маленька замітка в енциклопедії про Кавалерідзе — скульптора і кінорежисера врятувала нам життя».
В тому ж 1941 році опинившись на окупованій території Іван Кавалерідзе під впливом Олега Ольжича, Олени Теліги, Уласа Самчука очолив Комітет по справам мистецтв Київського міського управління. З перших днів окупації Києва місцева інтелігенція, що залишилася, робить все можливе для порятунку наших людей від примусової відправки до Німеччини. Щоб мати можливість вивезти з Києва людей, яких переслідували німці, організовуються «гастролі на периферію».
Дякуючи діяльності даного комітету також багато єврейських сімей отримало притулок в селах навколо Києва. Яскравим прикладом є доля кінооператора Володимира Войненка (пізніше він зняв фільм «В бій ідуть одні старики»), якого силами комітету по справам мистецтв вдалося врятувати з Сирецького концтабору.

24. З часом ситуація різко змінилася
З часом ситуація різко змінилася. Німці розстріляли активних націоналістів групи Олени Теліги, також учасників Київського міського управління. Після цих подій Кавалерідзе відразу пішов з самоврядування й зайнявся живописом. Малював пейзажі, які вимінював на продукти. Бути вільним художником в період окупації було нелегко: у художніх салонах німці самі встановлювали низькі ціни і купували картини задешево. Він міг піти на кіностудію, яка діяла в окупованому Києві. Німцям там платили 22 тис. крб. Може, майстрові платили б більше, але Кавалерідзе туди не пішов. Відмовився і від запрошення на студію UFA в Берліні: — Робити, що хочу, не дадуть, а знімати паради з Гітлером не хочу, — пояснював колегам. Коли стало зрозуміло, що німецькі війська залишать Київ, Іван Кавалерідзе відмовився їхати на Захід. Наступний свій фільм Кавалерідзе поставив на Київській кіностудії імені О. Довженка лише за двадцять років. Оскільки Кавалерідзе перебував в окупації, роботи на кіностудії йому не давали. Постановки фільмів доручалися лише колишнім фронтовикам. І Кавалерідзе змушений був піти на роботу до Академії архітектури, де він працював над проектами з відновлення зруйнованого війною Києва.

25. У 1944–1948 рр. Кавалерідзе — старший науковий співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР, створює скульптури «Григорій Сковорода», «Козак на коні», «Святослав», пам’ятники Дзержинському та Леніну та ін.

26. Лише наприкінці 50-х років І
Лише наприкінці 50-х років І. Кавалерідзе одержав можливість знову працювати в кіно. З’явилися його фільми «Григорій Сковорода» (1959) та «Повія» (1961) за Панасом Мирним, які, однак, не принесли йому задоволення. З`являеться сценарій фільму «Вогнем та мечем», який так й не був відзнятий. Сюжет був неприйнятний для влади. Згодом сценарій був перероблений, а картина поставлена в театрах Тернополя та Харькова.

27. В 1969 році Івану Петровичу Кавалерідзе було присвоєно звання народного артиста України.
Помер Іван Кавалерідзе 3 грудня 1978 року в Києві, похований на Байковому кладовищі року в с. Новопетрівці відкрито художньо-меморіальний музей Кавалерідзе, 1989 року — галерею його скульптур у Сумському художньому музеї, 1991 року — музей-майстерню у Києві, на Андріївському узвозі.

28. Висновки
Отже, дослідивши життя та творчість Івана Кавалерідзе, ми дійшли до таких висновків, що з моменту формування світогляду Іван Петрович був неординарною особистістю, людиною «не свого часу», безперечним авторитетом для колег та учнів, але по при це, в його біографії залишається велика кількість «білих плям». Деякі його роботи все ж таки не сприймалися, або замовчувалися, оскільки чимало радянських діячів культури того часу боялися, що їх не зрозуміють «верховні цінителі». За один з таких фільмів його незлюбив Сталін, інший Генеральний Секретар М. Хрущов таврував його за «негідну поведінку громадянина СРСР» під час окупації Києва німецькими військами. Його колега та одвічний «конкурент» О. Довженко взагалі публічно вимагав видати йому зброю, щоб особисто знищити «фашистського прихвостня». Отже, тепер ми розуміємо чому в біографії Кавалерідзе залишилося чимало загадок… Але це все не зломило митця і він завзято творив для сучасного, минулого та майбутнього.