1. РЕАБІЛІТАЦІЯ, її ВИЗНАЧЕННЯ, ЗАВДАННЯ, СТАНОВЛЕННЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ Доц. Козак Д. В.

2.  Термін « реабілітація » ( походить від латинського : «habilitatis* - придатність, здатність, спроможність ; префікс « ге » - зворотна або повторна дія ) означає відновлення придатності, здатності, спроможності. Він вживається в усіх сферах діяльності людини - політичній, юридичній, розумовій, спортивній та ін. У медицині реабілітація визначається як процес відновлення здоров ’ я і працездатності хворих та інвалідів.

3.  Комітет експертів з реабілітації ВООЗ (1963) наголосив, що реабілітація - це процес, метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювань і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах існуючого захворювання.

4.  Реабілітація в медицині - це система державних, соціально - економічних, пси ­ хологічних, медичних, професійних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення здоров ’ я людини, її працездатності і соціального статусу, яка базується на біологічних, соціально - економічних, психологічних, морально - етичних та науково - медичних основах.

5.  Біологічні основи - здатність організму пристосовуватись до певних умов функціонування в результаті компенсаторно - відновлювальних процесів.  Психологічні - властивість особистості до відчуття престижу і бажання відчути корисність і цінність своєї праці.  Соціально - економічні основи - корисність для суспільства праці інвалідів, які мають, як правило, глибокі професійні знання і великий життєвий досвід. Економічний ефект реабілітації перекриває затрати суспільних засобів, затрачених на їх здійснення.

6.  Морально - етичні - принцип високого гуманізму, притаманний нашому суспільству.  Науково - методичні основи - сучасні досягнення медицини тісно пов ’ язані з досягненнями суміжних наук, розвитком техніки, які забезпечують комплексне вирішення і значний прогрес у відновній та замісній терапії, наприклад, сучасні реконструктивні, пластичні хірургічні операції, протезування внутрішніх органів, малоінвазивні хірургічні втручання, комп ’ ютерні обстеження хворих та ін.

7.  У реабілітації хворих пріоритет належить медичній реабілітації. Поруч з медичними працівниками активну участь беруть експерти, педагоги, психологи, соціологи, юристи, представники органів соціального забезпечення, профспілок, підприємств. Важливу роль у цьому складному процесі відіграють методисти та інструктори з лікувальної фізкультури, спеціалісти з масажу, які допомагають лікарям у проведенні реабілітаційних заходів і повинні володіти науковими основами та практичними навичками реабілітаційного лікування.

8. Головними завданнями реабілітації хворих є :  максимально можливе відновлення здоров ’ я ;  функціональне відновлення ( повне або компенсація при недостатності чи відсутності можливості відновлення );  повернення до повсякденного життя ;  залучення до трудового процесу.

9. Основна мета реабілітації - повернення максимальної кількості хворих та інвалідів до суспільства, соціально корисної праці як необхідної умови здорового і повноцінного життя.

10.  Реабілітація вперше стала використовуватися для лікування інвалідів війни на початку XIX століття. Хворим потрібно було відновлювати працездатність чи здатність до самообслуговування, повертати їх у суспільство, за яке вони віддали здоров ’ я. Створене в 1922 році у СІЛА Міжнародне товариство по догляду за дітьми - каліками вперше у світі взяло на себе розробку найбільш важливих питань реабілітації. У 1958 році на засіданні Комітету експертів ВООЗ з медичної реабілітації було наголошено на необхідності застосування реабілітації для зменшення негативних фізичних, психічних, соціальних наслідків захворювань і звернено увагу на доцільність розвитку реабілітаційних служб.

11.  Реабілітацію почали викладати у вищих навчальних закладах. Варшавська медична академія однією із перших у світі відкрила у 1961 році кафедру і клініку реабілітації. Спеціалістів - реабілітологів середньої ланки стали готувати в Англії, Данії та інших країнах.

12.  В Україні зроблено немало для організації відновного лікування і надання допомоги інвалідам та немічним : у Києві було відкрито унікальний, найавторитетніший заклад у світі з вивчення проблем старіння та лікування осіб похилого і старечого віку - Інститут геронтології. В Дніпропетровську створений Науково - дослідний інститут медико - соціальних проблем інвалідності. В кожній області було створено шпиталі для інвалідів війни, школи для дітей - калік, будинки - інтернати, спеціалізовані санаторії, протезні заводи, організовано підготовку кадрів для роботи у цих закладах. Держава навчає і надає посильну допомогу незрячим, глухонімим, інвалідам Чорнобильської катастрофи, учасникам бойових дій. Відкриваються спеціалізовані центри для реабілітації хворих з травматолого - ортопедичними, нейрохірургічними, неврологічними, серцево - судинними захворюваннями.

14.  Важливим документом, у якому набула подальшого розвитку концепція реабілітації інвалідів, є Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 p. № 83.

15.  Згідно з Положенням реабілітація та адаптація інваліда - це комплекс заходів, спрямований на відновлення здоров ’ я і здібностей інваліда та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах діяльності. Документом, що визначає види, форми, обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є Індивідуальна програма реабілітації інвалідів, яка розробляється Медико - соціальною експертною комісією з урахуванням місцевих можливостей, соціально - економічних, географічних і національних особливостей. Положення визначає основні види реабілітаційної допомоги : медичну, професійну, соціально - побутову.

16.  У статті 12 Закону України « Про охорону праці » від 21. 11. 2002 року вказується на необхідність раціонального працевлаштування інвалідів, під яким розуміють роботу, адекватну захворюванню і спеціальності, що сприяє відновленню порушених функцій і є найважливішим моментом профілактики інвалідності хворих.

17. Всесвітня організація охорони здоров ’ я ( ВООЗ ) в генеральній концепції для національних служб охорони здоров ’ я « Здоров ’ я для всіх в XXI столітті » визначила, що концепція будується на трьох фундаментальних цінностях :  здоров ’ я як визначальне право людини ;  справедливість відносно здоров ’ я та солідарності в діях як між країнами, так і всього суспільства в кожній країні ;  відповідальність окремих осіб, груп населення та організацій за подальший розвиток охорони здоров ’ я, а також їх участь у цьому процесі.

18.  Відповідно до концепції ВООЗ в Україні розроблено програму « Здоров ’ я нації на 2002-2011 роки ». Головна мета програми : збереження здоров ’ я населення України, підвищення народжуваності, зменшення смертності, продовження активного довголіття і тривалості життя, поліпшення медико - санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості та прав громадян на охорону здоров ’ я.

19. трьох основних наслідків хвороби : Реабілітація хворих ґрунтується на використанні біологічних і соціальних механізмів адаптації та компенсації. Вона умовно поділена на три взаємопов ’ язані види : медичну ( у тому числі фізичну, психологічну ), соціальну, чи побутову і професійну, чи виробничу реабілітацію, які спрямовані на ліквідацію трьох основних наслідків хвороби :  відхилення від норми в морфофункціональному статусі ;  зниження працездатності ;  соціальна дезадаптація.

20.  Медична реабілітація - основний вид реабілітаційного процесу хворого. Провідними методами медичної реабілітації є відновна терапія і реконструктивна хірургія з наступним ( в разі необхідності ) протезуванням.

21.  Відновна терапія здійснюється, насамперед, за допомогою медикаментозного лікування, фізичної активації ( ЛФК, масаж, фізіотерапія, працетерапія тощо ), психологічних методів ( групова та індивідуальна психотерапія ).

22.  відновлення здоров ’ я ;  усунення патологічного процесу ;  попередження ускладнень та рецидивів ;  відновлення або часткова чи повна компенсація втрачених функцій ;  підготовка до побутових та виробничих навантажень ;  попередження або сповільнення подальшого розвитку патологічних процесів, які можуть призвести до тимчасової чи стійкої утрати працездатності, тобто проведення вторинної профілактики захворювань ;  попередження виникнення стійкої втрати працездатності ( інвалідності ).

23.  Фізична активація ( реабілітація ) - складова медичної реабілітації, вона включає комплекс заходів, спрямованих на відновлення фізичної працездатності хворих з тимчасовою та стійкою втратою працездатності. Роль засобів фізичної реабілітації підвищується в процесі переходу хворого від першого до наступних періодів лікування.

24. Найбільш поширеними засобами фізичної реабілітації є : - лікувальна фізична культура, - лікувальний масаж, - фізичні фактори ( природні і преформовані ), - заняття на тренажерах, - користування ортопедичними пристосуваннями, - автотренінг, - працетерапія.

25. Завдання фізичної реабілітації :  мобілізація резервних сил організму ;  активізація захисних і пристосувальних механізмів ;  попередження ускладнень та рецидивів захворювання ;  прискорення відновлення функції різних органів та систем ;  скорочення термінів клінічного та функціонального відновлення ;  тренування та загартовування організму ;  відновлення працездатності.

26.  Психологічні методи ( психологічна реабілітація ) передбачають проведення реабілітаційних заходів, спрямованих на корекцію психологічного стану хворого, формування його ставлення до лікування та лікарських рекомендацій, навчання психогігієнічних навичок, орієнтації щодо повернення до активної життєдіяльності на рівні, адекватному його здібностям і можливостям. При цьому особливо важливим є період після виписування із стаціонару - процес адаптації до зміненого становища в сім ’ ї, суспільстві, сфері професійної діяльності.

27.  Найчастіше використовують групову та індивідуальну психотерапію, автогенне тренування, поведінкову терапію. Крім цього, психологічна реабілітація включає сукупність принципів та правил поведінки медичного персоналу, близьких родичів, співробітників, аналогічних хворих, які залежать від психологічної реакції пацієнта на хворобу. Соціально - психологічні аспекти реабілітації передбачають вирішення таких питань, як відновлення особистих якостей і здібностей хворого для його взаємодії з соціальним оточенням, а також психокорекцію установок хворого до виконання обов ’ язків громадянина, члена суспільства, колективу, сім ’ ї.

28.  У психологічній реабілітації важливе місце займає педагогічний аспект реабілітації - процес отримання освіти, професійного перенавчання, а також заняття за програмами так званих шкіл для хворих та їх родичів, спрямованих на те, щоб викласти суть захворювання, факторів ризику, зробити хворих та їх родичів свідомими і активними учасниками процесу реабілітації.

29.  Реабілітація хворого розглядається як екопсихосоціальна система, що розглядає людину в єдності з природою і соціальним середовищем. Здоров ’ я чи хвороба людини залежать не тільки від біологічних змін в організмі, але і від змін суспільних умов. Хвороба змінює звичайний спосіб життя людини, в неї тимчасово чи постійно втрачаються можливості працювати, ускладнюються взаємостосунки, матеріальне становище, порушується процес культурного та духовного спілкування. Хворий страждає від болю, знижується фізична активність та працездатність, його турбують можливі наслідки хвороби, інколи потребує догляду.

30.  повернення людини до суспільно корисної праці ;  правовий захист ;  матеріальний захист її існування ;  відновлення соціального статусу особи шляхом : організації активного способу життя, відновлення ослаблених чи втрачених соціальних зв ’ язків, створення морально - психологічного комфорту в сім ’ ї, на роботі, забезпечення культурних потреб людини, відпочинку, занять спортом ;  при необхідності - розвиток навичок щодо обслуговування ( спільна робота реабілітолога, фахівця з праці, психолога ): підготовка хворого до користування стандартними чи спеціально зробленими пристроями, що полегшують самообслуговування ;

31.  вирішення матеріальних питань ( житло, транспорт, телефонний зв ’ язок ); перенавчання, працевлаштування хворих в спеціалізованих закладах, вдома ( у разі необхідності );  надання різних видів соціальної допомоги ( протезування, забезпечення засобами переміщення, робочими пристосуваннями, організація санаторно - курортного лікування тощо );  юридичний захист хворого.  Вказані завдання вирішуються медичними закладами разом з органами соціального забезпечення.

32. ВВідновлення нормальних в ідносин хворого з с успільством, передусім, п ов ’ язане з відновленням й ого працездатності. Основним м етодом професійної реабілітації є працетерапія - активний м етод відновлення в трачених функцій.

33.  Професійна ( трудова ) реабілітація передбачає професійну підготовку особи, яка перенесла захворювання до трудової діяльності та її працевлаштування.  Відновлення працездатності може мати такі напрямки : повернення до попередньої роботи ( адаптація ); перекваліфікація на тому ж підприємстві ( реадаптація ), навчання новій професії при стійкій втраті працездатності ( перекваліфікація ). Реалізація завдань залежить від : характеру та перебігу хвороби, функціонального стану хворого, його фізичної спроможності, професії, кваліфікації, стажу роботи, посади, умов праці, бажання працювати.

34. рреабілітолог,  ф ф ахівці з п рацетерапії, ппсихологи,  п п едагоги, ссоціологи, ююристи. Ї х д іяльність п овинна б ути с прямована н а т е, щ об з ацікавити хворого п роцесом т а р езультатами п раці, в ідволікти й ого в ід думок п ро с воє з ахворювання, з берегти з алишкову ф ункцію органів т а с истем, п ідвищити п рацездатність д ля п одальшого життя. З ц ією м етою з астосовують т онізувальну, в ідновну, о рієнтовну і продуктивну п рацетерапію.

35. 1) звільнення від роботи за листком тимчасової непрацездатності, 2) своєчасне обстеження і призначення групи інвалідності при стійкій втраті працездатності, 3) покращення умов праці, 4) виключення впливу професійних шкідливих факторів, навчання, перенавчання, 5) працевлаштування, 6) використання залишкової працездатності хворого шляхом створення спеціальних умов праці на виробництві чи в домашніх умовах.

37.  ранній початок проведення реабілітаційних заходів ;  комплексність застосування всіх доступних і необхідних засобів ;  індивідуалізація програми реабілітації ;  етапність реабілітації ;  безперервність і наступництво протягом усіх етапів реабілітації :

38.  соціальна спрямованість засобів реабілітації ;  використання методів контролю адекватності навантаження і ефективності лікування ;  повернення до активної праці ;  продовження лікування після повернення до суспільно корисної праці ;  необхідність реабілітації у колективі, разом з іншими хворими.

39. застосовується ( при відсутності протипоказань ) з метою прискорення видужання хворого, для профілактики різних дегенеративних процесів і виникнення ускладнень, зумовлених тривалим перебуванням хворого в ліжку.  Реабілітаційні заходи не рекомендується застосовувати при тяжкому стані хворого, високій температурі, вираженій інтоксикації, вираженій серцево - судинній і легеневій недостатності хворого, різкому пригніченні адаптаційних і компенсаторних механізмів.

40. Комплексність використання усіх доступних методів передбачає застосування максимальної кількості показаних хворому реабілітаційних засобів, у їх розумному поєднанні.  Призначені засоби реабілітації повинні бути доступні хворому як за матеріальним оснащенням, так і не мати протипоказань за урахуванням стану здоров ’ я хворого.

41.  Індивідуалізація програми реабілітації. При визначенні програми реабілітації хворого необхідно враховувати не тільки причини, які вимагають застосування реабілітаційних заходів, а також індивідуальні особливостей хворого : функціональні можливості, руховий досвід, вік, стать, професію тощо.

42.  Етапність процесу реабілітації. Передбачається послідовне проходження хворим відповідних етапів реабілітації : від початку виникнення захворювання до кінцевого його наслідку. Кожен з етапів передбачає свої завдання, методи і засоби для їх вирішення.

43.  Безперервність і наступництво важливе як в межах одного етапу, так і при переведенні до наступних етапів. Процес реабілітації кожного наступного етапу залежить від використаних засобів і наслідків їх застосування на попередньому.  На стаціонарному етапі реабілітації переважає медикаментозна терапія, на наступних - її частка зменшується, переважають немедикаментозні методи лікування.

44.  Соціальна спрямованість реабілітаційних заходів. Оптимальним кінцевим етапом реабілітації є повне відновлення здоров ’ я і повернення хворого до попередньої професійної діяльності.

45.  Використання методів контролю адекватності навантажень і ефективності реабілітації. Реабілітаційний процес може бути успішним лише при у випадку обліку характеру і особливостей відновлення порушених при тому чи іншому захворюванні функцій. Для призначення адекватного комплексного диференційованого відновного лікування необхідна правильна оцінка стану хворого за рядом параметрів, які характеризують те чи інше захворювання. Ефективність реабілітації оцінюється за динамікою останніх.

46.  медична діагностика - здійснюється лікарем і включає опитування, анамнез, огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, клінічні методи і дані лабораторних методів дослідження.  функціональна діагностика ;  психодіагностика.